Був собі один жорстокий управитель, котрий щодня прив’язував негра-раба й давав йому двадцять п’ять ударів канчуком. Він ніколи не стомлювався бити бідолаху і мало не засік його до смерті.
Якось один чоловік сказав управителеві:
– Це злочин – бити отак бідного негра. Піди на сповідь, то й дізнаєшся, який ти береш на душу гріх.
Управитель пішов на сповідь до священика й розповів йому про оті двадцять п’ять ударів канчуком, які він щодня відлічує негрові.
І священик сказав йому:
– Щоб спокутувати свій гріх, попроси негра, хай прив’яже тебе, як ото ти його, і всипле тобі двадцять п’ять ударів канчуком. Тільки так ти очистишся від гріха.
Управитель повернувся на плантацію й покликав до себе негра.
Негр прийшов, трясучись від страху.
– Прив’яжи мене, як я тебе…– сказав йому управитель.
– Як же я можу тебе в’язати, хазяїне?..– здивувався негр.
– В’яжи мене так. як я в’язав тебе, бо дістанеш іще двадцять п’ять! – розсердився управитель.
Негр злякався й міцно прив’язав управителя – так. як той прив’язував його.
Управитель каже:
– А тепер ти повинен усипати мені двадцять п’ять ударів канчуком. як ото я сипав тобі. Ну ж бо починай, а я рахуватиму.
Негр не хотів, але врешті мусив скоритися. Взяв тремтячими руками канчука й слабенько вдарив хазяїна. Управитель мовив: Раз». Негр шмагонув його знову й знову, а управитель рахував. Дарма що удари були слабкі, управителеві було боляче, і він ніяк не міг діждатися, коли негр скінчить: нарешті канчук ляснув двадцять п’ятий раз.
– Годі! – вигукнув управитель.
Але негр, бачачи, що управитель прив’язаний і він може робити з ним. що хоче, щосили шмагонув його:
– У мене саме тільки рука розійшлася!
І так відшмагав управителя, що мало не забив його на смерть. Відтоді, коли в когось починав щось іти на лад. він приказує: «У мене саме тільки рука розійшлася!»
