Могутній Дух Землі жив собі самотою у своєму великому селі і дуже нудьгував.
– Ох і нудьга! – бідкався він.
Та найбільше дошкуляло йому те, що не було в нього приятеля, з яким можна було б викурити люльку. А треба сказати, що тютюн ріс усюди. Отож Дух Землі був один-однісінький і мусив палити на самоті. А опівдні не було кому приготувати для нього обід. Йому зовсім не подобалося жити самому, і він вирішив: «Треба створити людей, щоб вони готували мені обід і палили зі мною тютюн».
Пішов він до лісу і знайшов дерево, на якому росли горіхи нкула. Потрусив він дерево, і горіхи попадали додолу.. Дух Землі позбирав горіхи й повернувся додому. Багато днів ходив він до лісу по горіхи нкула, аж поки наносив їх велику купу. Подивився на них Дух Землі і подумав: «Певно, вже досить».
Зсипав він усі горіхи до одного кошика і відніс його на берег великого озера. Там у нього була велика й гарна пірога. Пересипав він горіхи до піроги й покликав крокодила, що саме висунув голову з води:
– Йди-но сюди!
Крокодил підплив до Духа Землі, і той впріг його в пірогу.
– Пливи! – наказав він крокодилу. А треба вам сказати, що Дух Землі ніколи сам не веслував.
Крокодил слухняно потягнув пірогу за собою.
– Далі від берега,– наказав Дух Землі крокодилові, і той поплив на середину озера.
Крокодил довго гріб лапами, і з них почала сочитися кров, але він все гріб і гріб. То було велике озеро, таке велике, що й берегів не видно, таке велике, що тяглося аж туди, де сідає сонце. Отож крокодил усе плив і плив, тягнучи за собою пірогу все далі й далі.
Коли вже далеченько відплив від берега, Дух Землі наказав йому спинитися.
Крокодил охоче спинився. Дух Землі взяв найбільшого горіха, дмухнув на нього й мовив:
– Ти будеш першим чоловіком!
І кинув горіха у воду. Горіх не потонув, а поплив до берега.
Тоді Дух Землі схопив другого горіха, дмухнув на нього і теж кинув у воду:
– Ти будеш жінкою!
І цей горіх не потонув, а поплив до берега. Так само Дух Землі вчинив з усіма іншими горіхами.
А тоді наказав крокодилу тягти пірогу до берега.
Крокодил послухався, почав гребти лапами і потяг пірогу до берега. Коли вони дісталися берега, Дух Землі вийшов на сухий пісок, де на нього уже чекав натовп людей. їхній ватажок виступив уперед і сказав:
– Це я!
А інші закричали:
– Це ми! Це ми!
Дух Землі повів людей до своєї оселі і, коли вони прийшли на великий майдан, мовив:
– Ось тут ви житимете.
Дух Землі став вождем. Він розмовляв із чоловіками, жінки готували їсти, а треба сказати, що куховарити вони вміли, і Дух Землі більше не нудьгував. А після обіду чоловіки курили люльки і розповідали один одному про різні пригоди.
