Жили собі колись дід та баба. Була стара надто говірка: тільки щось трапиться вдома, всеньке село знає.
Дід був удатним мисливцем і рибалкою. Якось, ідучи на риболовлю, він знайшов у лісі скарб і роздумував, як би непомітно принести його додому. Бо як дізнається його балакуча дружина, негайно роздзвонить іншим.
Тож вирішив дід схитрувати. Пішов по здобич і поміняв її місцями: в ятір посадив глухаря, а в клітку — щуку. Повернувся додому та й каже бабі:
— Я знайшов у лісі скарб, завтра підемо й принесемо додому чимало грошей.
— Та невже знайшов скарб?! — вигукнула дружина.
їй страшенно кортіло вислизнути з хати й розплескати всьому селу про новину, але дід не пустив її, а велів лягати спати.
Рано-пораненьку пішли вони вдвох по скарб. Біля озера дід сказав:
— Зачекай-но, у мене тут ятір.
Бабиному здивуванню не було меж, коли вони знайшли в ятері глухаря! Пішли далі в ліс — натрапили на клітку із щукою. Тоді привів бабу до скарбу. Гроші склали в дві торби й поспішили додому. Коли повернулися, бабі нестерпно кортіло розповісти комусь про знахідку, та дід не пустив.
Перегодом вона все ж вислизнула з двору. Не встигла добігти до сусідів, як собаки зчинили ґвалт і дід гукнув бабі:
— Не йди, бабусенько, хіба не чуєш, там жінка б’є чоловіка!
Баба перелякалася і не зайшла в дім. Так першого дня ніхто в селі не дізнався про скарб.
Полягали спати, а на світанку баба прокинулася, і вже ніяка сила не могла втримати її вдома — побігла до сусідів і почала розповідати:
— Ми знайшли скарб — дві торби грошей принесли!
— Ти ба, де це так поталанило? — запитав сусід.
— У лісі, — хвилюючись, пояснила стара. — Разом із дідом ходили. Спершу перевірили пастки: із ятера вийняли глухаря, а із клітки — щуку. Взяли їх і пішли далі…
— Вигадуєш! — перебив її господар. — 3 ятером не полюють на глухаря, а кліткою не ловлять щук.
— Саме так і було, — засперечалася баба. — Потім склали гроші у дві торби. Повернулися до села, коли тебе саме била жінка…
— Неправда! — вигукнув сусід і дав бабі ляпаса. — Де і коли мене жінка била? Усе ти вигадала, немає й краплі правди у твоєму базіканні. Ану йди геть!
Не залишалося бабі нічого іншого, як чимдуж бігти до своєї хати й більше не базікати по селу про свого чоловіка, а бути в розмові обачною та мудрою.
