Він стояв на тротуарі перед будинком. Замість правої ноги з нього висіла порожня холоша, ніяк не підгорнута — свідоцтво свіжого нещастя, непоправність і жорстокість якого —били в вічі. Це був хлопчик років десяти. Худеньке, виснажене обличчя його було звернуте до травневого неба. Над чолом кучерявився непокірний білястий чубок.
Співали Першотравневі колони, гуркотіли танки, красивою риссю йшла кіннота. В голубому південному небі летіла ескадрилья.
— Чапай,— сказала поруч особа трьох-чотирьох років віку (через верхню губу в неї висіло дві сережки, вона ніяк не могла їм дати ради),— тобі трамвайчик ніжку одрізав?
Коло Чапая збирався потроху увесь його загін. Прикрашені бойовими синцями й гулями, підтягаючи штани вимазаними в чорнило пальцями, шморгаючи од хвилювання брудними носами, стояли бійці. Вони не зводили очей з порожньої холоші командира.
Чапай дивився на блакитне небо, не помічаючи нікого біля себе.
— Тепер ти бігати не можеш,— констатувала та ж маленька особа, виявляючи жорстокість, властиву її вікові.
Всі мовчали.
Раптом загуркотіла ринва, по ній з балкона шугнув рудуватий хлопець.
— Чапай! — гукнув хтось із групи бійців. Рудуватий хлопець гордо посміхнувся і махнув рукою. Загін войовничо загаласував, той засвистів, той на ходу вихопив з кишені шмат цегли той стяг з голови і сховав за пазуху свою кепу,— новий Чапай повів загін.
Дівчинка спробувала й собі бігти за всіма, але це виявилося їй над силу. Вона повернулась до хлопця, доторкнулася до його костура.
— Я теж не вмію бігати. Він дерев’яний? — спитала вона.
Хлопець стояв, ще вище підвівши голову, та чи він бачив що-небудь крізь раптовий потік сліз?
— Ти не плач — скільки могла жалісливо сказала дівчинка,— я тебе не кину.
— Я не плачу. Нічого. Я буду вже Депутатом Балтики. [Депутат Балтики — вчений Полежаев, герой кінофільму О. Г. Зархі і Й. Ю. Хейфіца “Депутат Балтики” (1937)]
— І я,— приєдналася з солідарності дівчинка, підібгавши ногу, пробуючи стояти на одній нозі.
Сяяло голубе небо травневого дня.
