Був собі стрілець – гарний молодець. Пішов він раз на полювання. Дивиться, – аж на тополі сидять три орлиці, три сестриці. Він зараз узяв та виміривсь на найстаршу, вона й каже:
– Ей, стрільче – гарний молодче! Не бий мене, то я тобі в пригоді стану!
Він узяв та знов виміривсь у середущу, та й та йому каже:
– Не бий мене, бо я тобі в пригоді стану.
Він узяв та виміривсь на найменшу, а та й каже:
– Ей, стрільче – гарний молодче. Не бий мене, бо я тобі за жінку стану!
Він і каже їй:
– Ну, то злазь же!
Вона злізла, як стрепенеться, то стала така панна, що ні в казці сказати, ні пером описати. Взяли вони та стрільця-молодця.
Живуть вони та й живуть. У того борода виросла аж по пояс. От раз він і каже:
– Піду я в місто, мене тепер ніхто й не пізнає.
Пішов він у місто, а солдати пізнали його та й повели до царя. Цар і каже:
– Йди та вбий шестикрилого, шестиголового, шестипазурного змія.
Стрілець-молодець прийшов до жінки та й каже:
– Загадав мені цар, щоб я вбив шестикрилого, шестиголового і шестипазурного змія. Чи вб’ю я, чи ні?
А жінка дала йому срібного персника й рушничка та каже:
– Удар персником по скелі, то я тут замуруюсь, а ти тоді кликни змія, та як він прилетить, то ти його рушником вб’єш.
Він ударив персником по скелі, а та печера, де сидить його жінка, і замурувалась. Він тоді як крикне:
– Ей, змію, виходь!
Той змій і летить, тільки вуси покручує, та тільки що роззявив рота, щоб стрільця-молодця з’їсти, а стрілець як махне рушником, так усі шість голів відразу й злетіли. Він тоді узяв, повирізував усі шість язиків та й поніс до царя. Цар як побачив, дуже здивувавсь, та й каже:
– Ну, ще йди – вбий дванадцятикрилого, дванадцятиголового, дванадцятипазурного змія.
Стрілець-молодець прийшов до жінки та й каже:
– Знов загадав цар, щоб я вбив дванадцятикрилого, дванадцятиголового, дванадцятипазурного змія. Чи вб’ю я, чи ні?
– Вб’єш, тільки знов удар персником по скелі, щоб я замурувалась.
Він узяв, ударив: печера й замурувалась. Він тоді й крикнув:
– Ей, змію, виходь!
Той змій так летить та вуси покручує, та й каже:
– То ти мого брата вбив, а мене не вб’єш, я тебе з’їм.
Та тільки що роззявив рот, щоб його з’їсти, а стрілець-молодець як махнув рушником, так усі дванадцять голів відразу й злетіли. Він тоді взяв та всі дванадцять язиків повідрізував та й поніс до царя. А цар каже:
– Коли ти таких зміїв побив, то йди туди, не знать куди, візьми таке, не знать яке!
Той стрілець прийшов до жінки та й каже:
– Загадав мені цар, щоб я йшов туди, не знать куди, узяв таке, не знать яке.
А жінка дала йому клубочка та й каже:
– Іди за цим клубочком, куди він тебе заведе.
Він узяв та кинув того клубочка на землю, він покотивсь та покотивсь, а він усе іде за тим клубочком. Той клубочок прикотивсь у такий яр, що тільки небо та земля, та й там став. Коли дивиться стрілець – аж там найстарша орлиця. Він хотів її застрілити, а вона стрепенулась, стала панною та каже:
– Здоров був, стрільче-молодче! Куди задумав іти?
А він каже:
– Іду туди, не знать куди, щоб взяти те, не знать яке!
– Ну, я тобі в пригоді стану.
Та як свисне!.. Коли тут біжить усякий звір – і вовки, і ведмеді… А та панна питається їх:
– Не знаєте ви, як іти туди, не знать куди, та взяти те, не знать яке?
– Ні, не знаємо.
– То біжіть собі по своїх місцях.
А стрільцеві-молодцеві каже:
– Я кликну сестру, то та, може, знає.
Та як крикне:
– Орличко, середня сестричко! Прибудь до мене!
Та орличка зараз і прилетіла; стрепенулась та й стала панною ще кращою за старшу. От вона й каже:
– Здоров був, стрільче-молодче! Куди Бог несе?
А він каже:
– Іду туди, не знать куди, щоб узяти таке, не знать яке.
– Ну, я тобі в пригоді стану!
Та як свисне!.. То так гад усякий: і жаби, і миші, і щурі, і веретільниці, і гадюки – позлазились усі. Панна і питається їх:
– Не знаєте ви, як іти туди, не знать куди, узяти те, не знать яке?
– Не знаємо. Але, може, та крива жаба знає, хоча ще її немає.
Коли трохи згодом, аж і та жаба шкутильгає. Питається панна її:
– Ні, не знаю, – каже жаба, – моя сестра-скакуночка знає.
– А де ж вона?
– У синім морі, під білим каменем піну їсть.
– Скажи їй, щоб зараз сюди була.
Та жаба зараз і пошкутильгала. Коли трохи згодом та скакуночка й біжить, така здорова, як хата, а хвіст такий, як найвища сосна. Панна й каже їй:
– Заведи цього чоловіка туди, не знать куди, щоб він узяв те, не знать яке.
Та скакуночка каже стрільцеві-молодцеві:
– Сідай на мене.
Він сів. Та скакуночка як ступне, то миля, а як плигне, то дві. От біжить, а далі каже:
– Ану, вилізь мені на хвіст та подивись, чи не видно?
Задерла хвіст, він і поліз, подивився:
– Ні, – каже, – не чутно й не видно!
Вона знов біжить та й біжить та знов задерла хвіст та каже:
– Ану, знов вилізь та подивись!
Він виліз, подивився та й каже:
– Якась хатка на курячій ніжці вертиться.
– Ну, то злізь та йди в ту хатку, то візьмеш те, не знать яке.
Він зліз та й пішов у ту хатку. Дивиться він – нема нікого, тільки посеред хати лежить стерво; він його узяв та й сховав у грубу. Коли трохи згодом прилітає змій з дванадцятьма головами.
– Еге, еге! – каже, – руська кров пахне!
А те стерво перекинулось такою панною, що й у світі нема кращої, та й каже:
– То ти, мій миленький, по світу налітався, руської крові напахався.
– А може й так! – каже змій. – Юрзо-Мурзо! – каже до тієї панни, – щоб було мені їсти й пити!
Та Юрза-Мурза зробила так, що всякі наїдки й напитки стали перед тим змієм. Змій сів та й їсть, а Юрза-Мурза йому услуговує. Пообідавши, змій полетів, а Юрза-Мурза поприбирала все те та й хотіла зробитися знов стервом, а стрілець-молодець виліз із-під груби та й каже:
– Юрзо-Мурзо, щоб було їсти й пити на двох.
Юрза-Мурза зробила так, що чого тільки душа бажає, – все стало на столі. Стрілець-молодець сів та й каже:
– Юрзо-Мурзо, сідай та обідай зо мною та будеш мені за сестру.
Та Юрза-Мурза сіла з ним та пообідала, а стрілець-молодець і каже:
– Зроби так, щоб для нас двох була карета, та поїдемо зо мною.
Юрза-Мурза зробила так, що перед ними стала карета. Сіли вони та й поїхали.
Приїздить вони до моря. Юрза-Мурза зробила човен та й пливуть вони собі. А той дванадцятиголовий змій як оглядівся, що нема Юрзи-Мурзи, та за ними в погоню. Як догнав їх та тільки роззявив рота, щоб їх проглинути, а стрілець-молодець як махнув рушником, так усі дванадцять голів і злетіли! А ті поплили собі далі.
Переплили вони море та заїхали до якогось діда на ніч. А в того діда був капшук, що як раз шморгнеш, то які схочеш коні вискочать.
Дід той і каже стрільцеві-молодцеві:
– Дай мені Юрзу-Мурзу, а я тобі дам цього капшука.
Стрілець-молодець і не хоче, а Юрза-Мурза шепче йому нищечком:
– Бери! Я від нього утечу до тебе, то в тебе і я буду і капшук.
Стрілець-молодець помінявся з дідом. Тільки що стрілець виїхав в поле, а Мурза втікла до нього та й поїхала до царя. Мурза зараз побила царя і його слуг, а самі й живуть собі.
