Запорожці в Києві: Оповідання

Запорожці приїдуть було з Січі в Київ, чоловік їх десять, двадцять, да й зачнуть гулять. Оце одкуплять бочки з дьогтем да й розіллють по базару, одкуплять скілько є горшків на торгу да й порозбивають на череп’я, одкуплять скільки є маж із рибою да й розкидають по всьому місту.

– Їжте, люди добрі!

А далі сідають на коней; шапки на них оксамитнії червоні, жупани то сині, то красні, штани такі, що гривню б дав, щоб тільки подивиться. Музики іграють, а вони, побравшись у боки, і ідуть мимо бурси, – гетьмани такії, що ну! То бурсаки було оце повиходять за ворота, дивляться на них да й плачуть. Коли ж на друге літо дивись – половина бурси на Січі і вродиться.

А вже як которий запорожець доживе до великоі старості, то й просить виділить йому гроші з кружки, і як виділять, то припнеться на його пай тисяч п’ять. От він наб’є черес червінцями да забере з собою приятелів душ тридцять або сорок, да і іде в Київ прощаться з світом. Оце вже тут гуляють вони неділь зо дві, такий бенкет піднімуть, що ввесь Київ сходиться на них дивиться:

– Запорожець, запорожець з світом прощається!

І оце як ідуть, було вулицею, то ввесь народ за ворітьми. А вони ж то повбирані, так як єсть тобі мак у городі! Коні пщ ними – як орди, так і грають, а золото та срібло аж миготить ув очах на сонці, що й зглянуть не можна. Тут і бандури, тут і гуслі, тут і співи, й скоки, і всякі викрутаси. Оце так запорожець з світом прощається!

А погулявши так неділь зо дві да начудувавши ввесь Київ, їдуть уже в Межигірський монастир.

Хто ж іде, а хто з самим тим, що прощається, танцюють до самого монастиря. Сивий, сивий, як голуб, у дорогих кармазинах, вискакує йдучи поперед запорожець. А за ним народу, народу! Так як на великдень коло пасок, або на Іордані на льоду. 1 на його кошт усіх поять, усі танцюють, усі веселяться, аж земля гуде!

А вже як прийдуть до самого монастиря, то і стукає запорожець в ворота. А там питають:

– Хто такий?

– Запорожці.

– Чого?

– Спасаться.

Одчиняють ворота, він один туди ввійде, а товариство з народом і музиками зостануться за ворітьми. А він, скоро ввійшов у монастир, зараз черес із себе і оддав на церкву, жупани кармазиннії з себе, а надіне волосяну чернечу одежу да й почав спасаться.