Був собі один чоловік та й мав ледаря-сина, що не заробив за свій вік ані п’ятака. Батько, поки мав здоров’я, то годував, а як занедужав, то тяжко зажурився. Гукає до себе дружину та й каже:
– Віддам я все моє добро комусь чужому, бо мій син нездара та ледащо й карбованця заробити не годен.
Занепокоїлася жінка:
– Як то ні, та що ти кажеш?
– А хай же,– відмовляє їй чоловік,– коли так, іде та й принесе мені заробленого карбованця. Отоді й залишу йому моє добро.
– Добре,– каже та. – Я скажу синові.
А тоді пішла до свого одинака та й на такий розум наставляє :
– На тобі, синку, карбованця та й біжи десь до вечора погуляй. А як звечоріє, принеси карбованця батькові, скажи, заробив.
Син так і вчинив. Віявся десь цілий день, а ввечері й несе батькові карбованця:
– Ось,– каже,– заробив.
Понюхав батько того карбованця, покрутив у руках та й укинув у вогонь:
– Це не ти його заробив!
Засміявся син та й пішов до матері, а та ще дужче занепокоїлася.
Другого дня знову тицьнула синові карбованця та й научає:
– Біжи десь погуляй, а ввечері добрячий гак пробіжи та й скажеш батькові:
«Ось, бачите, як упрів, поки карбованця заробив».
Парубок так і вчинив. Прибігає до батька весь мокрий та й хвалиться:
– Бачите, тату, як упрів, аж лоб мокрий. Наледве заробив карбованця!
Понюхав батько карбованця знову, покрутив, повертів та кидь у вогонь:
– Брешеш, сину, не заробляв ти його!
А тому й байдуже, засміявся та й побіг до матері.
Збагнула та, що недобра її рада, та й каже:
– Бачиш, сину, що не обдуримо ми твого батька. Іди куди-небудь та попрацюй один тиждень. Як уже там не буде, хай собі й по п’ятаку, а все-таки наскладаєш карбованця.
Послухався син матері, пішов. Цілий тиждень не розгинався, наледве наскладав карбованця. Приніс батькові, а той понюхав гроші, глипнув на них і з цього боку, і з того та й знову кинув у піч:
– Ні, сину, це не ти заробив!
Скочив парубок до печі й почав вигрібати ті копійки із жару, а далі й каже:
– Що ти, батьку, наробив? Я просвітлої години не мав, поки цього карбованця заробив, а ти взяв та й у піч укинув!
– Оце ж тепер,– каже батько, – я повірю, що ти сам заробив. Отож бачиш, як його заробляти. Працюватимеш – то й матимеш, а ні – з голоду помреш.
Навчив батько сина та й почав риштувати воза туди, звідкіля не вертаються.
