Якось у дощовий вечір сиділи під деревом мавпа Кра та жаба Раонг і скаржилися один одному на холод.
– Кахи, кахи, – кашляла мавпа Кра.
– Ква-ква-ква, – квакала жаба.
Мокнути під дощем і тремтіти від холоду було дуже неприємно. І вони домовилися наступного дня зрубати дерево і з його кори зробити собі теплий курінь.
Але вранці сонце світило так тепло і ласкаво, що Кра насолоджувалася теплом, сидячи на вершечку дерева, а Раонг розташувалася біля його коріння і купалася в сонячному світлі.
Раптом мавпа Кра спустилася з верхівки дерева і вигукнула:
– Ну що, друже? Як ти себе почуваєш?
– О, чудово! відповідала Раонг.
– А, чи не взятися нам за будівництво куреня? – Запитала Кра.
– Що ти! – відповіла Раонг. – Цим ми зможемо зайнятися й завтра. Зараз мені так тепло та добре!
– Звичайно, курінь ми встигнемо збудувати і завтра! – погодилася безтурботна мавпочка Кра.
І цілий день вони раділи сонячному теплу.
Надвечір пішов дощ.
На другий день вони знову сиділи під деревом і скаржилися на холод і вогкість.
– Кахи, кахи – кашляла мавпа.
– Ква-ква-ква, – квакала жаба.
І вони знову домовилися наступного дня зрубати дерево і збудувати собі теплий курінь.
Але вранці сонце знову сяяло так яскраво, що Кра насолоджувалася його теплом на вершечку дерева, а Раонг, сидячи внизу, купалася в сонячному світлі.
Кра згадала про їхній вчорашній намір, але Раонг трималася своєї думки:
– Навіщо псувати собі настрій у такий прекрасний день! Ми можемо побудувати курінь і завтра.
Щодня повторювалося те саме.
Так залишається це й до сьогодні.
Мавпочка Кра і жаба Раонг все ще сидять під деревом і стогнуть і скаржаться на холод.
– Кахи! Кахи!
– Ква-ква-ква!
