Якось заєць та лисиця йшли лісовою дорогою. Вони дуже зголодніли, а навколо нічого поживного.
– Ой-ой-ой,– заскиглила лисиця.– Чи довго ми будемо так мучитися? Всередині бурчить – їсти хочеться!
– А я? – обізвався заєць.– Мабуть, задубію від холоду, і сил немає, щоб погрітися.
Похнюпившись, вони йшли дорогою. Аж бачать – сільське дівча із кошиком іде назустріч. Лисиці й зайцю закортіло подивитися, що там у кошику. Принюхалась аж там хліб свіженький.
– Зайчику,– каже лисиця,– треба щось придумати, щоб той хліб став нашим.
– Згода! Тільки скажи що, я все зроблю.
– Ляж посеред дороги і прикинься мертвим,– мовила лисиця.– Дівчинка поставить на землю кошик, нахилиться до тебе, а я тим часом схоплю той кошик і втечу. Потім поділимося.
– Добре! – зраділо вигукнув заєць.
Він ліг посеред дороги, вдаючи мертвого, а лисиця заховалася за дерево. Дівчинка, побачивши зайця, поставила кошик на землю і нахилилася, шоб його забрати. Лисиця вискочила із схованки, схопила кошик і дременула в ліс. Заєць – слідом за нею.
– Як гарно все вийшло! – мовив заєць, наздоганяючи лисицю.– Нумо тепер ділитися.
– Ділитися? – здивувалася лисиця.– Це ж я викрала кошик. А ти що зробив?
– Хіба не я допомагав тобі? Хіба не вдавав мертвого? Якби не я, хіба дівчинка поставила б кошик на землю?..
– Не базікай,– відмахнулася лисиця,– дай мені спокійно попоїсти.
Бідолашний заєць не знав, що йому робити. Сів він і похилив у відчаї голову. Аж тут йому сяйнуло.
– Правду кажеш, лисичко,– мовив заєць.– Ти викрала кошик із хлібом, і, звичайно, він твій. Але чого тобі давитися самим хлібом? Тут недалечко є озеро. Якщо наловимо риби, буде в нас царська їжа.
– А як же її наловити? – спитала лисиця.– Я не вмію, та й снасті немає.
– Опусти хвіст у воду. Голодна риба буде чіплятися за нього. Витягай хвіст – і риба твоя.
У лисиці аж слина потекла.
– Та невже?
– Не віриш?! Поспішай-бо – скоро озеро замерзне.
Лисиця побігла на озеро, опустила хвіст у воду і стала чекати..
– Зайчику, любий! – згодом заверещала вона.– Я не можу поворухнутися, мій хвіст примерз. Допоможи мені!
– Спочатку попоїм! – засміявся заєць,– На порожній шлунок і душа смутиться, кажуть люди.
Сів хитрий заєць, з’їв увесь хліб, а потім каже лисиці:
– Не бійся, весною лід розтане – от і витягнеш хвоста. Чекай, розумнице, до весни!
І заєць побіг, залишивши лисицю, прикуту до льоду.
