Були колись такі часи, коли мавпа приятелювала із жабою. От якось запросила вона жабу в гості:
– Приходь увечері до мене, разом повечеряємо.
Прийшла увечері жаба до мавпи, а та ласкаво запрошує гостю:
– Заходь, заходь, жабо. Я тебе почастую смачною вечерею.
– А що в тебе сьогодні на вечерю? – запитує жаба.
– На вечерю я приготувала півня у кисло-солодкому соусі. Прошу до столу.
Помаленьку жаба пострибала від порога до стола.
– Сідай сюди, – каже мавпа, – але перш ніж їсти, сядь на стільці як годиться, і ноги опусти, щоб не бовталися.
Як не намагалася жаба сісти на стільці як треба, щоб не бовталися ноги, нічого в неї не виходило.
Мавпа й каже:
– Якщо не вмієш сидіти за столом як слід, то й їжі не торкайся.
І пішла жаба додому голодна.
За кілька днів жаба зустріла мавпу й сказала:
– Запрошую тебе в гості, приходь, посидимо, повечеряємо, побалакаємо.
Прийшла мавпа до жаби, а жаба зустрічає її на порозі та від радощів аж підстрибує:
– Заходь, заходь, мавпо, у мій дім. Я приготувала смачну вечерю.
– Чим же ти мене пригощатимеш? – запитує мавпа.
Пригощатиму тебе куркою із гострою приправою, – каже жаба. – Он бачиш, на столі стоїть.
Потягнулася мавпа до курки, а жаба її зупиняє:
– Зачекай, любо. Перш ніж братися до їжі, слід вимити гарненько руки. Щоб чорного на долонях не було.
Терла мавпа, терла свої руки, але все марно, долоні анітрішки не побіліли.
От і довелося їй піти голодній, ковтаючи слинки.
Ось така історія. Запам’ятайте ж: у мавпи чорне тіло і чорні, як вугілля руки. Їх нізащо не відмити. А жаба не ходить, а стрибає, і їй нізащо не сісти на стільці так, щоб не бовталися ноги.
