Жили собі чоловік та жінка, й було в них двоє дітей. Така дружна і працьовита була їхня родина, що всі сусіди їм заздрили. Аж от сталося лихо. Жінка померла, і чоловік лишився з двома дітьми. Син був уже здоровим парубком, а доньці насилу дванадцять років було. Незабаром батько побачив, що не може впоратися з хатнім господарством. От узяв він та й одружився із вдовою, у котрої теж була дванадцятирічна дочка.
Та лихо не саме ходить: за рік помер і батько. Зненавиділа мачуха нерідних дітей, і життя їхнє стало справжнісіньким пеклом. От якось брат і каже сестрі:
– З мачухою ми ніколи не знайдемо спільної мови, вона не любить ні мене, ні тебе. Піду я на чужину шукати роботи. Як пощастить мені там, то й тебе заберу до себе.
Погодилася сестра, та як подумала, що то за життя буде без брата, то гірко заплакала. Аж раптом відчинилося вікно, залетів до покою жайворонок, а за ним з’явилася фея.
– Не бійся, дитино, – каже дівчинці фея, – поки твій брат буде відсутній, з тобою нічого не станеться. Посади цього жайворонка до клітки і завжди носи його з собою. Він стане в пригоді, коли тебе спіткає лихо. Нехай твій брат їде собі й завжди пам’ятає, що ти маєш три Божі милості.
Придбала дівчина найкращу клітку та й посадила в неї жайворонка. А брат подався на чужину долі шукати.
От ішов він, ішов, аж потрапив до великого міста. Прийшов до королівського палацу та й зустрівся з королем, що був одного віку з ним. Зрадів юнак і попросився до нього на службу. Король відразу ж уподобав собі цього хлопчину і пообіцяв, що подумає.
От розповів він про юнака своїй матері, але та відповіла, що зараз у палаці для нього немає роботи.
– Єдине, що ми можемо йому запропонувати, – сказала вона, – це якусь роботу по господарству.. Наприклад, доглядати індиків.
Отак хлопець став пташником.
Юний король полюбив хлопця і часто приходив побалакати з ним. Дружба їхня міцнішала, і якось король сказав матері:
– Цей пташник такий хороший та веселий, що я хочу дати йому кращу роботу
– Що ж, то призначимо його твоїм помічником. Тоді він завжди буде супроводжувати тебе під час прогулянок, і ви зможете розмовляти скільки вам заманеться.
Сказано – зроблено. Відтоді король щодня гуляв зі своїм другом.
Якось гуляли вони королівськими садами, а король і питає:
– Слухай, а чи є в тебе наречена?
– Ні, сеньйоре, – відповів птахівник. – А у вас? Чи маєте ви наречену?
– Я теж не маю, – мовив король. – Я вирішив, що одружусь лише на тій дівчині, яка має три Божі милості.
Тоді юнак згадав феїні слова і сказав, що три Божі милості має його сестра.
– Не може бути! – вигукнув король. – Зараз же напиши їй листа, нехай їде сюди.
Хлопець так і зробив. А як лист прийшов у село, де жила сестра, поштар вручив його мачусі. Прочитавши листа, вона покликала дочку та й каже:
– Завтра ми втрьох вирушаємо до королівського палацу, так нам наказує король. Там я скажу, що ти і є та сама дівчина, котру запросив король. Як будеш слухатися мене, то вийдеш за нього заміж.
От вирушили вони в дорогу. Зупинилася мачуха на мості через ріку та й звеліла дівчатам глянути, як біжить вода. Сестра поставила клітку й перегнулася через поруччя. А мачуха з дочкою пхнули її у воду, забрали клітку та й подалися до королівського палацу.
От приходять вони до палацової брами. Король зі своїм другом вийшли їм назустріч, і мачушина дочка обняла хлопця, наче він був її рідним братом. Здивований юнак почав було розпитувати про справжню сестру, аж тут почув, як з клітки озивається жайворонок:
– Замовкни! Замовкни!
І хлопець послухався його, та все ж таки замислився.
А король повів дівчину до палацу, щоб показати їй свої покої. Лишившись із мачухою наодинці, юнак хотів було запитати в неї, де сестра, та жайворонок знову застеріг його:
– Замовкни! Замовкни!
В цей час король водив дівчину палацовими покоями. В одному покої стояв туалетний столик. Король і питає:
– Чи не хочеш ти трохи поплакати?
А мачушина дочка й каже:
– Чом це я маю плакати без причини?
Тоді король звелів:
– Піди до туалетного столика і помий руки.
Дівчина помила руки, і нічого не сталося.
Здивувався король та й каже:
– А тепер причешися!
Взяла мачушина дочка гребінця і розчесала коси. І знову нічого не сталося.
Побачивши це, король розлютився. Він одвів дівчину до зали, де на них чекали мачуха і пташник, покликав слуг і каже:
– Схопіть цих двох жінок і киньте їх до в’язниці, доки я не вирішу що з ними робити далі. А цього брехливого і підступного пташника повісьте за ноги на тому самому дереві, під яким він мене обдурив!
Хлопець хотів було пояснити все королю, аж тут знову озвався жайворонок:
– Замовкни! Замовкни!
І пташник знову промовчав.
А зараз давайте дізнаємося, що ж сталося зі справжньою сестрою. Як упала вона у воду, то пливла за течією, аж врешті якось ухопилася за кущ і вилізла на берег.
Ішов тим берегом пастух. Побачив дівчину, вкриту синцями та грязюкою, та й питає, що за лихо її спіткало. Бідолашка й каже, що її пхнули у воду. Пожалів пастух її та й повів до своєї хати, щоб вона бодай одяг посушила.
Вдома в нього була жінка. Побачивши свого чоловіка з такою гарною дівчиною, вона страшенно розлютилася. А дівчина й каже:
– Не гнівайтеся, ради Бога, я зараз же йду од вас.
І так гірко їй стало, що не змогла втримати вона сліз. Коли по щоці її скотилася перша сльоза, з безхмарного неба почав лити дощ. Що дужче вона плакала, то ряснішав дощ, аж дочка пастуха й каже:
– Мамо, не виганяйте її, бачте, яка негода надворі.
Почувши це, дівчина перестала плакати, і дощ припинився.
– Піду вже я, – каже вона господині, – та можна мені спершу вмитися і розчесати коси?
Як почала вона мити руки, то у воді розпустилися чудові, а як розчісувала коси, то з голови посипались перли.
Побачивши таке диво, дружина пастуха вирішила, що до них завітав ангел з небес, і почала благати дівчину, щоб та лишилася в них.
Отак і почала вона жити в тій родині. Коли вона розчісувала коси, господиня збирала перли, аж врешті цілу торбину набрала. От і каже вона чоловікові:
– Чому б нам не поїхати до міста й не продати ці перли? Тоді ми змогли б зажити в розкоші!
Так вони і зробили. За перли пастух та його дружина взяли стільки грошей, що переїхали до міста і найняли прегарний будинок біля королівського палацу.
Удень дівчина сиділа на балконі й вишивала. Якось побачила вона клітку з жайворонком на королівському балконі. Дівчина дуже зраділа та й каже:
– Доброго дня, милий жайворонку, як же я за тобою скучила!
– Доброго дня, сеньйоро, – відповіла пташка.
– Чи не знаєш ти часом, що трапилось із моїм братом? – запитала дівчина.
– Його повісили за ноги на дереві в королівському саду, – відповів жайворонок.
– Горе мені та моєму нещасному братові! – скрикнула прикро вражена дівчина і почала плакати. Линув дощ, на балкон вийшов слуга і хутко забрав жайворонка до покоїв.
Так було кілька днів підряд, аж слуга утямив, що коїться якась дивина. От виніс він жайворонка на балкон, а сам сховався та й дивиться, що ж воно буде. Дівчина знову почала розмовляти з жайворонком, а тоді заплакала і з неба линув дощ. Слуга заніс клітку до покоїв, а сам пішов до короля, щоб розповісти йому про цей дивний випадок. Почувши його розповідь, король наказав слузі піти до того будинку та повідомити дівчині, що він запрошує її на вечерю.
Того ж вечора красуня прийшла до палацу За столом на неї вже чекали король і його мати-королева. Посеред вечері король наказав принести клітку з жайворонком й запитав у дівчини:
– Про що ти щодня розмовляєш із цією пташкою, коли її виносять на балкон?
Почала дівчина розповідати, не змогла стримати сліз і заплакала. В ту ж мить надворі пішов дощ.
Тоді король наказав зняти юнака з дерева і привести його до їдальні. Щойно він увійшов, як сестра кинулася до нього й обняла.
Король звелів принести миску та рушник і запропонував дівчині помити руки. Коли вона опустила руки у воду, в мисці з водою розквітли прегарні червоні троянди.
Ледве стримуючи радість, король встав із-за столу і попросив красуню пройти до покою, де стояв туалетний столик.
– А зараз візьми гребінець та розчешися.
Дівчина зробила так, як її просили, і з її кіс посипалися перли.
Король страшенно зрадів. Повернувся до зали, де чекали королева та брат красуні, та й каже матері:
– Мамо, ось моя майбутня дружина, – вона має три Божі милості!
За кілька днів король одружився з дівчиною, а її брат залишився жити в палаці і став королівським міністром. Крім того, король запросив до королівського двору пастухів, що дали притулок красуні, й подарував їм гарний будинок у королівському саду. Що ж до мачухи та її дочки, то їх вигнали з королівства й більше ніхто ніколи про них не чув.
