Був час, коли Жиренше пас ханських коней. Ось одного разу розбіглися у нього коні по всьому степу. Поїхав юнак їх шукати. Доїхав до перехрестя й нерішуче зупинився. Побачив дівчину, що збирала хмиз, і спитав її:
– Красуне, скажи, будь ласка, яким шляхом краще їхати?
Дівчина і відповіла:
– Поїдеш ліворуч – далі, але ближче буде. Поїдеш праворуч – ближче, але далі буде!
– Дивно! – вигукнув Жиренше. – Не розумію я тебе… Як це так: ближче, але далі буде?..
– А там грязюка! – знову усміхнулася красуня.
– Де ж ти живеш, така розумна?– поцікавився хлопець.
– У тій юрті, де сорок дірок, – мовила дівчина і побігла.
Відшукав Жиренше у найближчому аулі найдірявішу юрту й одружився з бідною красунею.
Дізнався якось про цю жінку хан і вирішив заволодіти нею, а Жиренше вбити.
Ось він покликав пастуха до себе і наказує йому:
– Поший мені, Жиренше, чоботи з каменю!
Приплентався юнак сумний додому та й каже дружині:
– Хан звелів пошити чоботи з каменю. Порадь, будь ласка, що робити мені?
Недовго думала красуня і порадила чоловікові:
– Щоб пошити такі чоботи, ти попроси у хана дратву з масла і шило з воску.
Зрадів Жиренше такій розумній відповіді своєї дружини й побіг швиденько до хана.
– Ти що – з місяця звалився? – здивовано вигукнув очманілий хан.– Хто ж може зробити дратву з масла, а шило з воску?
А пастух посміхається:
– А без них, всемогутній наш повелителю, чобіт з каменю мені не пошити.
«Обвів мене все-таки навколо пальця цей пройдисвіт,– подумав хан.– Але нічого – ще побачимо, хто сміятиметься останній…» І звелів юнакові зварити для нього бика, але так, щоб у кишках нічого не було і щоб він не був зарізаний.
Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.
Недовго думала красуня і порадила чоловікові:
– Візьми, Жиренше, бика, давай йому пити тільки солонцеву воду і ганяй два дні.
Все він зробив так, як звеліла жінка.
Нічого в бику не залишилося.
Зварив він його і почав розрізувати при ханові.
Дивиться хан – і очам своїм не вірить: бик не зарізаний, а в кишках нічого немає…
Задумався хан: як звести хитрого пастуха?
Дає він юнакові дев’ять баранів і наказує, щоб вони через дев’ять днів по ягнятку народили.
Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.
Заспокоїла його красуня:
– Це він нам дев’ять баранів для їжі дав!
Минуло дев’ять днів. Звеліла дружина Жиренше зарізати баранів, вимазала руки в крові й побігла швиденько до хана.
Хан, усміхаючись, питає її:
– Трояндо моя, чому в тебе руки в крові?
– Жиренше тільки що дівчинку народив! – радісно вигукнула красуня.
– Що ти мелеш? – блиснув холодними очима хан. – Хіба чоловік може родити?
– А ти ж хотів, всемогутній наш повелителю, щоб тобі барани ягнят народили! – посміхнувшись, відповіла жінка.
Бачить хан – нічого не можна зробити з Жиренше. Вирішив він убити юнака. Запросив до себе і сказав:
– Збирайся зі мною на полювання.
Приплентався Жиренше сумний додому і розповів дружині все, що йому казав хан.
Зробила вона з свого молока кумис, дала чоловікові і сказала:
– Сам не пий, але коли хан захоче пити – дай йому. Тоді він тебе не зачепить.
Поїхав хан з пастухом на полювання. Захотілося йому пити. Жиренше дав ханові кумису. Напився він та й питає:
– Друже, де ти взяв такий солодкий кумис?
Розповів пастух правду, нічого не втаїв.
– Тепер я тебе не чіпатиму! – вигукнув хан, завернув коня і поїхав до себе додому.
А Жиренше повернувся до дружини, радий, веселий, щасливий.
