Змієві вали Вали ці зроблені змієм, який пожирав людей. Якось цей змій побачив двох святих – Кузьму й Дем’яна, погнався за ними, щоб їх з’їсти. Кузьма й Дем’ян (вони були ковалями) встигли сховатися в кузню, де й заперлися. Змій пролизав залізні двері кузні й просунув туди язика.
Тоді Дем’ян схопив кліщами змія за язика. Змій почав просити, щоб його відпустили.
– Досить, – сказав він, – будемо миритися: хай буде вашою половина світу, а половина моєю. Я не буду чіпати вашої сторони, а ви – моєї. Переділимося!
– А як же ділитися, – кажуть Кузьма і Дем’ян, – ми можемо не узнати межі: ти будеш показувати, що це твоя половина, а ми – що наша. Краще переорати пополам землю, щоб ти не перелазив на наш бік брати людей: бери тільки своїх!
Кузьма й Дем’ян сказали тут же, що самі вони не в силі орати плугом. Тоді змій сказав, що він переоре світ сам. На тому й погодились.
Кузьма і Дем’ян запрягли змія в плуг, а самі пішли за ним і переорали так світ раз від моря й до моря. Та виявилося, що борозна була невелика, мало помітна. Тоді змій повернув удруге “всклад” орати по тому місцю, так що вал вийшов вдвічі вище попереднього. Дотягнувши до синього моря, змій дуже стомився, його мучила така сильна спрага, що він обпився води і тріснув.
