Жив у селі на березі Балтійського моря бідний рибалка. З того часу, як померли в нього батько і мати, почав він цуратися людей. Сильно сумував. Закриється у своїй хаті і нікуди не виходить, окрім як на риболовлю. Не могли розвеселити його жодні сільські забави, ні музика, ні танці. Все йому набридло. Якось у хаті прибереться, вийде в море і слухає, як хвилі шумлять.
І рибу іноді не ловить, сидить, слухає, думає та дивиться, як хвилі біжать.
Ось хитало його якось одного разу на хвилях, і раптом бачить він — біла чайка поряд злетіла, а з дзьоба у неї золота рибка вирвалася і у воду впала.
— Леоне, допоможи! – Кричить рибка. — Врятуй мене від смерті, вік тобі буду вдячна!
Отямився рибалка від гірких думок, відігнав чайку. І сказала йому рибка:
— Дякую, що мене врятував. Я тепер тобі допомагатиму.
— Гаразд, гаразд, — каже рибалка, — але тримайся ти краще попереду човна. Чайки, коли рибу шукають, частіше за човном пливуть.
І ось почав рибалка помічати, що кожного разу, як виходить він у море, рибка попереду його човна пливе, наче дорогу вказує. Послухаєш її, попливеш услід — з багатим уловом повернешся.
Багато разів так було. Леон, щоправда, не розбагатів, але з біди вибився.
Він уже звик, що ледве спустить човен на воду, а рибка, немов вірний собака, біля носа хлюпається. Ось підходить він одного разу до човна, рибки немає, а на кормі сидить дівчина, вся в золоте волосся закуталася. Здивувався він.
— Чому дивуєшся? – Запитує дівчина.
— Я не дивуюсь, я шукаю золоту рибку. Вона мене завжди чекала, вказувала, куди пливти за багатим уловом.
— Я і є ця рибка. Була я перетворена на золоту рибку через те, що батьків не слухалася. Родом я із Західного Помор’я. Мої батьки, багаті люди, мене, єдину доньку, змалку балували, всі мої забаганки виконували. І ось я зажадала, щоб дістали мені живу золоту рибку. Не могли вони цього зробити, а я затялася і вирішила сама піти в море і зловити рибку. Якось вийшла мати з дому, а я — бігом на берег! Мати повернулася додому, а я ні. Дізналася вона, що я пішла в море за золотою рибкою, розсердилася і сказала: «Пішла так пішла. Нехай сама золотою рибкою стане! Тільки вона ці слова промовила, як почала я зменшуватися, зменшуватися, моє золоте волосся на луску перетворилося, і стала я золотою рибкою. Але минув термін мого покарання, чари з мене спали, і ось я знову людський образ прийняла. Пауліною мене звуть.
Здивувався рибалка цій розповіді. Сподобалася йому Пауліна, і спитав він її:
— Чи не хочеш стати моєю дружиною?
Вона погодилася. Поїхали вони разом до її батьків. Дуже раді були батьки Пауліни, що їхня донька повернулася, влаштували багате весілля.
Люди кажуть, що тому, хто був зачарований, багато таємниць відомі. Ось і Пауліна не одну морську таємницю знала та показувала чоловікові, де шукати добрий улов. Тому й жили вони щасливо та в достатку.
