Жили колись на світі два брати: старший – багатий, а менший – бідний. Багатий брат не знав, як згаяти час: йому нічого не треба було робити, жив у достатку та розкоші. А бідний брат цілий день спину не розгинав: рубав у лісі дрова, щоб заробити на хліб собі та своїй сім’ї. Єдиним багатством у бідного брата була сокира.
Якось рубав він верби на березі річки, й несподівано сокира вислизнула з його рук і впала у воду. Бідолаха не знав, що робити, не міг він повернутися додому без хліба й слухати плач голодних дітей. Сів бідний брат на березі й сам заплакав з горя. Довго він плакав, аж раптом чує, що хтось його заспокоює.
– Не плач, я допоможу тобі. Скажи лишень, що трапилося?
Розповів бідний брат про своє нещастя й знову заплакав.
А втішав його, як виявилося, маленький сивий дідусь з довгою білою бородою, з палицею в руці. Дідусь пообіцяв дістати сокиру з дна річки, і бідний брат заспокоївся.
Підійшов дідусь до самої води, закотив рукава, занурив у воду руку й витяг срібну сокиру.
– Твоя сокира? – питає.
– Ні,– відповідає бідняк,– не моя.
Витяг він золоту сокиру й знову питає:
– Твоя сокира?
– Ні, й це не моя,– відповідає бідняк.
За третім разом дідусь витяг його сокиру. Взяв бідний брат свою сокиру, подякував дідусеві й тільки-но хотів знову братися до роботи, як той і каже:
– Послухай мене, чоловіче добрий, якщо ти на хліб заробляєш тільки простою сокирою, то ці дві принесуть тобі багато грошей.
І віддав біднякові і срібну, й золоту сокири.
Повернувся бідняк додому – його домашні сидять за столом, а на столі чого тільки немає! Дружина й розповідає:
– Приходив якийсь дідусь, маленький такий, і дав нам багато грошей, і всі золоті.
З того часу менший брат не знав горя, через рік став таким же багатим, як і старший брат, збудував собі новий гарний будинок.
Коли будинок закінчили і менший брат перейшов туди жити, до нього в гості завітав багатий брат. Дивиться він і дивується:
– Коли і як ти зміг розбагатіти?
Розповів старшому братові менший про все, що трапилося з ним на березі річки. Багатий брат, навіть не дослухавши до кінця, чимдуж побіг додому, а з дому відразу ж – на річку.
Прийшов він на берег, цюкнув сокирою раз чи два та й пожбурив її у воду. Тоді сів на березі й заплакав, та так гірко, що аж ліс застогнав. І ось підходить до нього сивий дідусь і питає:
– Що трапилося?
Розповів йому багатий брат про те, як він свою сокиру ненароком у воду впустив. Дістав дідусь з води срібну сокиру, а багатий брат як закричить:
– Давай сюди, діду, це моя сокира!
Нічого не сказав дідусь у відповідь, промовчав, а сокиру віддав.
Те ж саме було, коли старий дістав золоту, а тоді й залізну сокири. Багатий брат навіть спасибі не сказав, схопив сокири і підтюпцем подався додому, несила була чекати: кортіло взнати, скільки ж грошей дідусь йому приніс.
Ішов багатий брат, ішов, а лісу – ні кінця, ні краю не видно. Скоро й зовсім стемніло, і багатий брат зрозумів, що заблукав. Вирішив він перечекати до ранку.
«Все одно, – подумав він, – у темряві дороги не відшукаєш»,– і влаштувався на ніч. А вночі приснився багатому братові сон, наче підійшов до нього знайомий дідусь і каже: «Ти багато хотів, та мало одержав. Учися ж тепер, як у злиднях жити». Сказав і зник.
Ранком прокинувся багатий брат і ніяк не збагне, де ж він. Ходив-ходив він знову цілий день між деревами, а вийти з лісу так і не зміг.
Коли смеркло, ліг він голодний на купину й заснув. Не один день проблукав багатий брат, поки знайшов його менший брат.
– Скажи, скільки золота приніс мені додому дідусь? – передусім запитав він брата.
– Чимало, – відповів менший брат і вивів старшого з лісу. Лише коли вийшли вони з лісу, зрозумів багатий брат, що весь час блукав поблизу своєї садиби. Зійшли вони на пагорок, поглянув багатий брат у бік своєї садиби, а на тому місці, де стояв його дім,– саме згарище. Всю його сім’ю менший брат забрав до себе жити, і старшому братові дуже було соромно, що поки він був багатий, то жодного разу не допоміг своєму братові, котрий тепер його годує.
