В одного чоловіка було два сини. Після його смерті брати поділили між собою майно. Коли дійшла черга до корів, менший брат запропонував:
– Знаєш, брате, давай я збудую новий загін для корів поруч із старим. Увечері корови повертатимуться із пасовиська, скільки корів зайде у новий загін – всі мої.
– Нічого в тебе не вийде, бо корови підуть за звичкою у старий загін,– відповів старший.
– Не хвилюйся, вийде!
– Я тобі кажу, що жодна корова не зайде в новий загін!
– А хіба тобі не все одно? – стояв на своєму менший.
Бачить старший, що не переконає меншого, бо його всі вважали за дурня. Нехай що хоче, те й робить… Менший брат збудував новий загін поруч із старим. Увечері всі корови зайшли в старий загін, тільки одна худа, кривенька корівка забрела в новий.
– Така моя доля,– зітхнув менший брат і забрав ту корівку собі. Він вирішив її зарізати, а м’ясо продати.
Зарізав менший брат корову, а ж коли чує над головою:
– Кра! Кра!
Підвів хлопець голову і побачив ворон.
– Що, хочете м’яса? – спитав він.
– Кра! Кра!
– Хочете, значить, зачекайте трохи!
Менший розклав м’ясо на купки та й каже:
– А тепер платіть по двадцять п’ять золотих.
Ворони схопили м’ясо й полетіли до своїх гнізд.
– Гаразд, заплатите в суботу ввечері,– вирішив менший брат.
Прийшов він додому, а старший брат питає:
– Де ти подів свою корову?
– Зарізав, а м’ясо продав.
– Продав? Молодчага, мабуть, щось уторгував?
– Я м’ясо продав воронам,– відповів менший.– А гроші вони віддадуть у суботу.
– Що ти наробив? Де це видано, щоб у ворон були гроші!
– Ось побачиш! – каже менший.
У суботу ввечері він пішов до ворон. Став під деревами та й гукає:
– Ей ви, розплачуйтеся за м’ясо!
Ворони літали сюди-туди, кружляли над ним, і тільки чулося:
– Кра! Кра!
– Кажете, в наступну суботу? – спитав хлопець.– Ну добре, хай буде по-вашому.
Минув тиждень. Менший брат пішов до ворон, став під деревами, гукає:
– Платіть за м’ясо!
– Кра! Кра! – відповіли ворони.
– Що, в наступну суботу? Ні, я не буду більше чекати! Як собі хочете, а гроші мені віддайте!
– Кра-кра, кра-кра! – знову донеслося до нього.
– Коли не хочете по-доброму, я позрубую всі дерева, на яких ваші гнізда!
Але ворони ніби не чули його погроз. Тоді менший брат узяв сокиру й заходився рубати перше дерево. Рубав, рубав, коли бачить – на дереві дупло. Засунув туди руку, а там – торбина із золотом.
– То ви маєте золото, а платити не хочете! – розсердився він. Потім узяв трохи золота та й пішов до брата.
– А ти казав, що ворони не заплатять за м’ясо… Ось дивись! – І він показав золото.
Старший брат мало на ногах встояв.
– Як же це вони могли заплатити? – питає.
– Спершу не хотіли. Тоді я взяв сокиру та й почав рубати дерево, де їхні гнізда; коли бачу – дупло. А в дуплі – золото! Я взяв, скільки мені треба…
– А далі,– перебив старший брат,– що ти зробив далі?
– Решту залишив там.
– Ходімо, бігом туди заберемо що залишилось!
– Ходімо.
Прийшли брати до дерева, де було золото, витягли з дупла торбину. Старший брат радить:
– Давай ділитися.
– Згода,– відповідає менший,– тільки з умовою: ти понесеш торбину, бо вона для мене заважка.
Узяв старший брат торбину, і пішли вони додому. Зненацька повіяв сильний вітер. Брати, не довго думаючи, вилізли на густе, розлоге дерево, щоб переждати негоду. Тільки-но вмостилися, глянули вниз – а під деревом стоять троє чоловіків, хтозна-звідки й узялися. Це були злодії. Вони тут переховували награбоване добро.
– Переждімо грозу,– мовив перший. А тоді що будемо робити? – спитали інші.
– Спочатку підемо до дерева, де гніздяться ворони, перевіримо, чи золото наше ціле, потім – до дерева, де живуть сови, подивимося, чи на місці діаманти; нарешті сходимо до дерева, де живуть сичі, глянемо на наші перли.
Старший брат штовхнув меншого: мовляв, мовчи! Але той як закричить:
– Я все знаю! Я все знаю!
Перелякані злодії – як дременуть звідти!
Спустилися брати донизу. Спочатку пішли до дерева, де жили сови, і забрали діаманти, потім пішли до дерева, де жили сичі, і забрали перли. Повернулися щасливі додому.
