Жив-був на світі цар. Було в нього троє синів. Після смерті царя двоє старших тільки те й робили, що розтринькували свої гроші в кав’ярнях і так втрапили у борги.
А менший син був ощадливий. Він одружився, став царем. З часом у них народилася гарна-прегарна донька. Цар збудував для неї розкішний палац під землею. Там вона і жила. А щоб ніхто не знав, де царівна, цар стратив майстра, який звів той палац, а потім видав наказ: «Хто знайде мою доньку, за того вона вийде заміж, а ні – тому голова з плечей».
Багато сміливців погодилось шукати царівну, але ніхто так її й не знайшов.
У цьому царстві жив бідний юнак. І йому схотілося спробувати щастя. Пішов він до мудреця і спитав, що йому робити.
– Тільки золоте руно може тобі допомогти,– відповів той.
Він допоміг хлопцеві влізти в овечу шкуру з золотою вовною і відвів до царя.
– Ти продаєш цю овечку? – спитав цар.
– Ні, царю, не продаю, але якщо вона вам подобається, я можу залишити її на три дні. Потім прийду по неї.
Цар, радий-радісінький, повів овечку до своєї доньки, щоб і вона розважилася трохи. Минали одну по одній золоті й срібні кімнати. Коли підійшли до останніх дверей, цар мовив:
– Впусти нас, земле!
Двері відчинилися. Знову пройшли багато кімнат. Зупинилися біля одних, цар мовив:
– Впусти нас, земле!
Знову самі відчинилися двері, а посеред кімнати сиділа царівна, вся у сріблі. Царівні дуже сподобалася овечка, а цар, побачивши, що донька трохи звеселіла, залишив овечку, а сам пішов до себе. Вночі хлопець виліз з овечої шкури і розбудив царівну. Як побачила вона перед собою красеня, так відразу й покохала його. А потім і питає:
– Що тебе привело сюди, хлопче?
– Дізнався я, скільки юнаків віддають за тебе своє життя, то й вирішив будь-що тебе знайти.
– Це добре, що ти мене знайшов, але тепер мій батько оберне мене і служниць на гусей. Коли він спитає тебе, котра з них царівна, ти уважно дивися, я буду чистити на собі пір’я.
Минуло три дні, і мудрець прийшов до царя по овечку. Що робити цареві? Пішов він до своєї доньки, а вона й каже:
– Спасибі тобі, батечку, мені було так весело з овечкою!
Цар відвів овечку до мудреця, і той пішов додому. Хлопець виліз із золотого руна – і до царя.
– Я знайду царівну,– мовив він.
– Жаль мені твоєї молодості,– відповів цар.– Скільки сміливців позбулися своєї голови, а ти кажеш – знайду! Не знайдеш ти царівни! Загинеш…
– Що буде, те й буде, я готовий віддати своє життя, але спочатку спробую знайти царівну.
Пішов хлопець по кімнатах, а цар за ним. Зупинилися біля великих дверей.
– Скажіть свої три слова,– попросив хлопець.
– Що мені сказати: палаце, палаце, палаце?
– Ні, інші: впусти нас, земле!
Проказав ці слова цар, і двері відчинилися. Цар од хвилювання тільки вуса посмикував. Біля інших дверей сказали те ж саме; незабаром знайшли ту кімнату, де жила царівна.
– Добре, хлопче,– мовив цар.– Царівну ти знайшов. Але тепер свою доньку і служниць я оберну на гусей. Якщо вгадаєш, котра з них царівна, одружишся з нею.
Цар обернув доньку і служниць гусками та й питає хлопця:
– Котра з них царівна?
– Он та, що скубеться,– відповів хлопець.
Повінчали хлопця з царівною. І прожили вони довге щасливе життя.
