Ішов віл лісом; трапився йому назустріч баран.
– Куди, баране, йдеш? – спитав віл.
– Від зими літа шукаю, – сказав баран.
– Ходімо зі мною!
От ішли разом; трапилася їм назустріч свиня.
– Куди, свине, йдеш? – спитав віл.
– Від зими літа шукаю, – відповіла свиня.
– Ходи з нами!
Пішли втрьох далі; назустріч їм трапився гусак.
– Куди, гусаче, йдеш? – спитав віл.
– Від зими літа шукаю, – відповів гусак.
– Ну, ходи з нами!
От гусак пішов з ними. Ідуть, а назустріч їм півень.
– Куди, півню, йдеш? – спитав віл.
– Від зими літа шукаю, – відповів півень.
– Ходімо з нами!
От ідуть вони дорогою і розмовляють поміж себе:
– Як же, браття-товариство? Пора наближається холодна: де тепла шукати?
Віл і каже:
– А збудуймо хатину, бо й справді взимку замерзнемо.
Баран каже:
– У мене шуба тепла – бач, яка вовна! Я й так перезимую.
Свиня каже:
– А мені хоч які морози – я не боюся: зариюся в землю і без хати перезимую.
Гусак каже:
– А я сяду в середину ялини, одне крило простелю, а другим одягнуся, – мене ніякий холод не візьме; я й так перезимую.
Півень каже:
– І я теж!
Віл бачить – нема діла, треба самому дбати.
– Ну, – каже, – ви як собі хочете, а я буду хату будувати.
Збудував собі хатину і живе в ній.
От настала зима холоднюча, почали морози проймати; баран – нікуди діватися – приходить до вола:
– Впусти, брате, погрітися.
– Ні, баран, у тебе шуба тепла; ти й так перезимуєш. Не впущу!
– А як не впустиш, то я розженусь і виб’ю з твоєї хати колоду; тобі ж холодніше буде.
Віл думав-думав: «Дай-но впущу, а то, певно, й мене заморозить», – і впустив барана.
От і свиня замерзла, прийшла до вола:
– Впусти, брате, погрітися.
– Ні, не впущу; ти в землю зариєшся, і так перезимуєш!
– А не впустиш, то я рилом усі стовпи підрию і твою хату звалю.
Нічого не поробиш, треба впустити; впустив і свиню.
Тут прийшли до вола гусак і півень:
– Впусти, брате, до себе погрітися.
– Ні, не впущу. У вас по два крила: одне простелете, другим одягнетеся; і так перезимуєте!
– А не впустиш, – каже гусак, – то я весь мох із твоїх стін повищипую; тобі ж холодніше буде.
– Не впустиш? – каже півень. – То я вилечу на горище, всю землю зі стелі згребу; тобі ж холодніше буде.
Що робити волу? Впустив жити до себе і гусака з півнем.
От живуть вони та поживають у хатині. Відігрівся в теплі півень і почав пісеньки співати. Почула лисиця, що півень пісень співає, захотілося півником поласувати, та як дістати його? Лисиця виїхала на хитрості, пішла до ведмедя та вовка і сказала:
– Ну, дорогі кумоньки, я знайшла для всіх поживу: для тебе, ведмедю, – вола; для тебе, вовче, – барана, а для себе – півня.
– Добре, кумасю, – кажуть ведмідь і вовк, – ми твоїх послуг ніколи не забудемо! Ходімо ж, заколемо і поїмо!
Лисиця привела їх до хатини.
– Куме, – каже вона ведмедю, – відчиняй двері, я вперед піду, півня з’їм.
Ведмідь одчинив двері, а лисиця вскочила до хати. Віл побачив її і враз притис до стіни рогами, а баран почав гамселити в боки; з лисиці і дух вийшов.
– Що вона так довго з півнем упоратись не може? – каже вовк. – Відчиняй, брате Михайле Івановичу! Я піду.
– Ну, йди.
Ведмідь одчинив двері, а вовк ускочив до хатини.
Віл і його притис до стіни рогами, а баран ну гамселити по боках, і так його привітали, що вовк і дихати перестав.
Ведмідь чекав-чекав:
– Що він досі не може впоратися з бараном?! Піду-но я.
Увійшов до хатини, а віл з бараном і його так само привітали. Насилу вирвався і накивав п’ятами не озираючись.
