Колись у давнину жили-були бідний пастух зі своєю дружиною. Народився у них син, і назвали вони його Абідою. Хлопчик ріс не щодня, а щогодини.
І виріс Абіда дужим і хоробрим батором. Швидше за інших їздив Абіда верхи, краще за інших стріляв, найбільшу здобич приносив з полювання. І почали люди говорити, що треба настановити Абіду ханом, бо теперішній хан злий, боягузливий і заздрісний.
Почув хан про це й намислив занапастити Абіду. Наказав йому їхати на захід. Туди, де жив страшний десятиголовий змій. Хан звелів Абіді спіймати і привезти змія. Рано-вранці мусив Абіда вирушити в дорогу. Вночі бачить Абіда сон. Неначе їде він степом, а назустріч йому сивий іде дідусь і тримає за вуздечку чалого коня. Підходить старий до Абіди, простягає йому вуздечку і каже: «Бери собі цього коня. Він стане тобі у пригоді, баторе». Прокинувся Абіда, чує – ірже кінь. Осідлав Абіда коня і поскакав на захід. Несподівано кінь зупинився. Дивиться Абіда і бачить попереду величезну гору.
А чалий кінь йому і каже:
– Це – не гора, це – змій, який має десять голів. Дев’ять голів – великі, а десята – маленька. Вона – його найнебезпечніша голова. Якщо зумієш збити саме цю голову, інші тобі нічого вже не заподіють. А ти тоді тримай змія міцно й тягни за собою.
Так Абіда і зробив. Помчав на своєму чалому коні назустріч змію. Вирвав дерево з корінням та й розбив цим деревом най. меншу і найважливішу голову змія.
Незабаром почули в ханській юрті гуркіт. Та такий гучний що аж стіни тряслися. Злякався хан, послав слугу подивитися, що воно там так гуркоче. Повернувся слуга і каже – Це Абіда їде і тягне за собою змія страшного, який має десять голів.
Виконав Абіда наказ хана. Але хан не заспокоївся. Знову кличе до себе Абіду-батора і каже:
– Чув я, що водяний хан має чарівну дочку-красуню. Хочу з нею одружитися, але батько не віддає її за мене. Ти довів усім, що ти – найхоробріший батор. Тож наказую тобі їхати до водяного хана і привезти мені його дочку.
Знов осідлав Абіда свого чалого коня і поїхав далеко-далеко, аж до великої гори. Ні птиця не перелітає через цю гору, ні звір не видирається на її вершину. Зупинився чалий кінь і каже своєму господарю:
– Дарма, Абідо, зараз покличу я свого друга, вільного степового вітра. Він допоможе нам.
Голосно заіржав кінь. Далеко в небі з’явилася хмара.
– То вітер жене до нас хмару,– каже кінь.
Опустилася хмара на землю, підхопила Абіду з конем і понесла через велику гору. Далі попрямував Абіда. Нарешті бачить широке море. Зупинився чалий кінь, голосно заіржав, б’є копитами. Захвилювалося море, і вийшов з нього в дорогих шатах, прикрашених коштовним камінням, водяний хан.
– Знаю, Абідо,– каже хан,– навіщо ти прийшов до мене. Але спершу повинен виконати три мої умови: перемогти трьох моїх баторів у змаганнях зі стрільби, боротьби і перегонів. Якщо не переможеш моїх баторів, не бачити тобі моєї дочки.
Почалися змагання. Увіткнули залізну голку в колоду, від’їхали від колоди на місяць їзди назад і почали стріляти. Першим стріляв батор водяного хана. Два дні цілився він, а на третій випустив стрілу. Але не долетіла стріла до цілі. Настала черга Абіді-батору стріляти. Три дні цілився Абіда, на четвертий випустив стрілу. Влучила стріла в самісіньке вушко голки.
Наступного дня з’явився до Абіди найсильніший батор водяного хана. Три дні боролися Абіда і батор, нарешті притиснув Абіда батора до землі. Тріснула земля, і провалився водяний батор під землю. Насилу його дістали звідти.
Настав день останнього змагання. Прискакав третій батор водяного хана. Поїхали вони разом з Абідою у степ. Наздо. гнав водяний батор Абіду. Та раптом повіяв дужий степовий вітер. Почав він дути назустріч водяному батору. Знову переміг Абіда.
Не хотів водяний хан віддавати красуню-дочку, та що вдієш. Знову захвилювалося море, і вийшла з нього чарівна красуня. Взяв хан дочку за руку, підвів до Абіди і каже:
– Повертайся спокійно додому. Твій злий хан більше не буде перешкоджати тобі. Ось тобі посаг – чарівна скринька Коли прийдеш додому, відкрий її.
Радісний поскакав Абіда з красунею-дівчиною додому. Коли під’їхали вони до старої юрти його батьків, відкрив Абіда скриньку. Вийшли з неї коні, корови, вівці. Безмежною була радість батьків. З радістю прийняли вони наречену свого сина Злий хан зник назавжди, і люди зробили ханом Абіду. Абіда побудував нову юрту, де жив щасливо з батьками і дружиною багато-багато років.
