Однієї дощової осені мандрівник загубився в горах Арканзасу. Він був стомлений і голодний, таким же був його кінь. Наближалась ніч. Раптом він побачив хижку. На ґанку сидів пастух, і грав одну і ту саму мелодію знову і знову.
Мандрівник попросив у пастуха їжі та води для себе та свого коня. Скотар відповів:
– У будинку нічого немає.
Мандрівник запитав, де знаходиться наступний будинок. Пастух сказав:
– Навіть не знаю. Я ніколи там не бував.
Розчарований мандрівник запитав, чи може він переночувати. Пастух відповів: – Будинок протікає. Ми з дружиною спимо на єдиному сухому місці.
– Чому ти не полагодиш дах? – спитав мандрівник.
– Неможливо полагодити дах у дощовий день.
Увесь час пастух продовжував награвати ту саму мелодію знову і знову.
Мандрівник різко сказав:
– Чому ти не перестанеш грати цю мелодію?
– Не можу красиво зіграти кінець.
Мандрівник взяв скрипку, і зіграв кінець мелодії.
– Незнайомцю, – сказав пастух, – хапай собі стільця і сідай. Друже, відріж шмат оленя і зготуй його собі. Синку, дістань віскі і постав коня в сарай. Просто грай, незнайомцю. Сьогодні вночі, ти можеш спати на сухому місці!
