Жив колись батько з двома діточками. Донечку звали Кет, а сина – Том. Малюки були добрі та слухняні. У хаті панували мир і злагода. Чоловік із ранку до ночі тяжко працював і не мав вільної хвилинки, тому вирішив одружитися, щоб дітей доглядала мачуха. Невдовзі так і вчинив.
Жінка була неймовірно вродлива, але дуже заздрісна та зла. Красуня не злюбила крихіток: давала найважчу роботу, залишала без обіду чи просто виганяла з хати, щоб не заважали пліткувати з подругами.
Якось у люту заметіль лиходійка спровадила малих у ліс по дрова.
– Лише марно хліб їсте, – дорікала жінка.
– Ідіть по хмиз. Може, хоч якась користь буде.
– Але ж, люба, – злякався господар.
– Надворі мороз, та й вечір надходить. Діти загубляться та позамерзають, або хижий звір нападе.
– Не переймайся! – байдуже промовила красуня, приміряючи нові сережки.
Одягнула бідолах і виштовхнула надвір. Діти, долаючи кучугури, покрокували до лісу.
Аж раптом Кет смикнула брата за плече:
– Томе, поглянь, теличка біжить степом, наче за нею вовки женуться!
– Дійсно, – здивувався хлопчик, – яка ж гарненька, біленька! А он здоровенний яструб переслідує її та б’є крильми. Бачиш?
– Негідник! Причепився до бідолашної й навіть спочити не дає.
Теличка жалібно мукала й ледве не падала від утоми. А пернатий кружляв у повітрі й загрозливо махав крилами.
Діти схопили величезну палицю, що лежала обабіч дороги, й кинулися рятувати нещасну.
– Ану, геть, нахабо! – замахнувся на хижака відважний Том.
Яструб настовбурчив пір’я, щось сердито каркнув і зник між хмар, а стомлена теличка впала на сніг, поклала голівку на руки Кет і заснула. Трохи подрімавши, біленька розплющила очі та ледве чутно прошепотіла:
– Дякую за порятунок, любі!
– Хто ти така? – поцікавилися сміливці.
– Чого хотів цей злий птах?
– Ох, крихітки, – зітхнула рогата, – я – царівна. Колись була дуже щасливою, та зла чаклунка позаздрила й перетворила на білу теличку, наказавши злому яструбу стерегти мене. Відтоді мандрую з однієї країни до іншої, сподіваючись на допомогу.
Діти вражено слухали про неймовірні пригоди біленької.
– А чому серед ночі опинилися так далеко від домівки? – турботливо запитала теличка.
– Зла мачуха не злюбила нас і спорядила по хмиз. Батько ж не наважився суперечити лиходійці, – похнюпивши носа, пояснила Кет.
– Насправді це та могутня відьма, що перетворила мене на теличку.
– Що ж робити? – злякалася малеча.
– Хіба не можна здолати чаклунку?
– Підкажу, як зарадити біді, – заспокоїла крихіток біленька.
– Повернувшись додому, поведіть мачуху до річки. Цієї ночі вода буде тиха й чиста та розкриє всі таємниці.
– Спасибі за пораду, – заплескали в долоні братик і сестричка.
– Ви добрі й чуйні діти. Немає нічого прекраснішого у світі за міцну родину. Бережіть одне одного – й будете завжди щасливими.
– Обіцяємо! – гуртом вигукнули малюки й обійнялися.
Узявшись за руки, діти побігли додому.
– Тату, – ще з порога закричала Кет.
– Сьогодні біля річки відбуватимуться справжні дива! Ходімо з нами!
– Що за галас? – насупилася зла чаклунка, але її також розбирала цікавість.
Накинувши кожуха, лиходійка приєдналася до родини та покрокувала до річки.
Опівночі повний місяць звеселив усю околицю. Його срібне проміння, торкнувшись крижинок, заграло веселими зайчиками. Мерехтливе сяйво виблискувало на гладенькій поверхні тихої річки. Аж раптом торкнулось обличчя чаклунки – й тієї ж миті вона перетворилася на справжнє страховисько.
Лиходійка з жахом згадала, що їй не можна було дивитися на місяць. Уся могутня сила розвіялася, наче дим. Мачуха сердито заскреготала зубами й побігла світ за очі. Відтоді її ніхто більше не бачив.
– Рідненькі, спасибі за те, що звільнили від чарів! – почувся раптом чийсь привітний голос.
Озирнувшись, діти побачили усміхнену золотоволосу царівну. Красуня пригорнула малят і стала їм доброю та чуйною матір’ю.
