Ішов одного разу Ісус Христос із Святим Петром [учень Ісуса Христа, апостол, пророк] дорогою і бачить – чоловік городить пліт. Підійшли до нього і дивляться, як він це робить.
– Чому з такого тонкого пруття городиш? – питає чоловіка святий Петро.
– Не таке вже воно й тонке, – відповів чоловік. – Яке є, таким і городжу.
– Узяв би та нарізав товстого пруття, то і пліт би був міцнішим, озвався Ісус Христос до чоловіка.
– А нащо мені міцніший пліт? – посміхаючись, запитав чоловік. – До моєї смерті і цей видержить.
– А хіба ти знаєш, доки живеш? – здивовано запитав Ісус Христос.
– Певно, що знаю. Ще два роки мені залишилось прожити на цьому світі, то і цей пліт доти видержить. А потім, кому буде потрібно, то нехай собі зробить інший.
Тут Ісус Христос і святий Петро попрощалися з чоловіком і пішли своєю дорогою.
– Це недобре, Петре, що людина знає, доки живе, – озвався по дорозі Ісус Христос до святого Петра. – Краще вже нехай людина не знає, доки живе, бо тоді вона буде сумлінно працювати і постійно дбати про себе і свою сім’ю.
Тому від того часу і аж донині жодна людина не знає, доки живе.
