Якось одного гарного ранку братик Опосум прокинувся з відчуттям жахливого голоду. На додачу він хотів не просто попоїсти – хотів отой Опосум скуштувати хурми.
Та братик Опосум був ледачим створінням – ледачіше за нього нікого у світі ще не з’являлося та і навряд чи колись з’явиться! Однак цього разу в череві бідолахи так загурчало, що вибору не лишалося.
Отож довелося йому плестися на пошуки хоч якогось їдла. І хто ж зустрівся йому на шляху? Звичайно ж братик Кролик!
Слід сказати, що вони були великими друзяками – про таких ще кажуть “нерозлийвода”. А все тому, що Опосум ніколи не приставав до Кролика, як інші. Часто братик Кролик потерпав від вовків і лисиць, а от від братика Опосума – ніколи. Ось і подружилися вони…
Зустрілись, значить, вони, обнялися і сіли при дорозі. А потім почали базікати. Опосум візьми і розкажи, що конає з голоду. Почувши це, Кролик аж у долоні заплескав. І повідомив, що знає, де братик Опосум може поласувати різноманітними смаколиками.
Опосум, звичайно ж, запитав: де вона, ота місцина. На що Кролик одразу ж відповів:
– В саду у братика Ведмедя!
Братик Опосум, тільки-но почув про те, що у братика Ведмедя є фруктовий сад, ледве слиною не вдавився. “У братика Ведмедя в саду, напевно, і хурма росте!” – подумав він.
Не встиг Кролик і оком змигнути, як його друга вже й слід загув. Прибіг Опосум у садок і видерся на найвище дерево. Та нумо плоди ковтати!..
А Кролик образився на свого друга, що не покликав його з собою. Тому теж подався до будинку Ведмедя. І нумо кричати: мовляв, хтось бешкетує в саду.
Ведмідь, почувши про те, теж кинувся в садок.
Тим часом сидить Опосум на дереві, хурмою ласує. Раптом йому здалося, ніби Ведмідь іде. Тоді Опосум й каже:
– Ще однією хурмою поласую – і втечу. Не наздожене мене клишоногий!
Ось він з’їв ще одну хурму, а слідом іще. І при цьому все примовляв:
– Ще одна – і заберусь звідси!
Зрештою досидівся таки братик Опосум.
Ведмідь уже як тут, а Опосум на нього і не зважає. Знай собі повторює:
– Ще одна – і заберусь звідси!
Підскочив Ведмідь до дерева та як схопиться за стовбур, та як почне його трясти! Від того звалився Опосум на землю, наче стиглий плід. Та ледь він торкнувся землі, як чкурнув навтьоки до паркану. Як блискавка, бо був він швидкий. А Ведмідь кинувся навздогін.
Так гасали вони по саду. Та Опосуму важко було з повним черевом бігати. Тому, вже біля паркану, Ведмідь наздогнав Опосума і вчепився своїми пазурами в його хвіст. Та Опосум все ж встиг: протиснувся між жердинами паркану і, рвонувши щосили, висмикнув хвіст із ведмежих пазурів. Але Ведмідь так міцно тримав Опосума за хвіст, що вся шерсть із того хвоста залишилася у ведмежих лапах.
А братик Опосум з голим хвостом утік додому.
Напевно, якби поруч з братиком Ведмедем не було братика Кролика зі склянкою води, Ведмідь обов’язково подавився би шерстю з хвоста Опосума, яку спересердя почав гризти.
Відтоді на хвості братика Опосума і не росте шерсть. Ні в нього, ні в його дітей. І от з того самого дня Кролик і Опосум більше не товаришують.
