Отого дотепника, мудреця й хитруна, що його чеченці звали Несартом, в Інгушетії здавна знали під ім’ям Цагена. Цаген – двійник Молли Несарта – такий же винахідливий, веселий та люблений добрими людьми.
Був у Цагена на господарстві бик. І надумав він його продати.
«Жодної користі мені од нього, хоч і шкода, але таки продам»,– вирішив Цаген і повів бика на базар.
На базарі Цагена помітили три купці та й змовилися його ошукати.
Підходить один та й питає:
– Скільки просиш, Цагене, за козу?
– Ти про яку козу говориш? Це ж бик! – відповідає Цаген.
Купець усміхнувся та й відійшов. Підходить другий. І теж:
– Цагене, скільки просиш за козу?
– Немає в мене кози; якщо хочеш, то купи бика,– сердито відповів Цаген, показуючи пальцем на бика.
Купець відійшов, не мовивши ні слова.
«Може, це й справді коза, а не бик? – почав вагатися Цаген.– Якби я привів бика, то навіщо б люди стали називати його козою?»
А тим часом підходить третій купець:
– Продаєш козу, Цагене?
– Продаю,– понуро мовив Цаген.
– Скільки просиш?
– Два туми [тум – червінець],– сказав Цаген.
Віддав Цаген бика за вартість кози, прийшов додому й каже:
– Слухай, дружино, у нас коза була, а ми гадали, що то бик!
– Як це так? – здивувалася дружина,– У нас був бик. Чого це він раптом козою став? Що ти верзеш?
Оповів їй Цаген, що сталося з ним на базарі. Дружина й каже:
– Ошукали вони тебе.
«Ну, так їм це не минеться»,– вирішив Цаген. Він зробив собі строкату шапку з білих, червоних, чорних, синіх, жовтих, коричневих клаптиків та й подався до міста. Зайшов у харшину [харчевня] та й каже хазяїну:
– Завтра я прийду до тебе, питиму, їстиму, а потім махну строкатою шапкою й вийду. Ти мене не спиняй. Ось тобі гроші наперед.
– Гаразд, я не скажу тобі ні слова,– відповів хазяїн харшини.
Цаген зайшов і в інші дві харшини й теж залишив там гроші. Далі розшукав купців, що купили в нього бика, а заплатили, як за козу, і став запрошувати їх у харшину.
– Та ми ситі, ми нещодавно їли,– відмовлялися купці, але Цаген таки затягнув їх у харшину… Привів, нагодував, напоїв, а коли виходив разом з купцями, то грошей платити не став, тільки шапкою махнув.
– Чому ти грошей не заплатив? – питає один із купців.
– Хіба в мене немає шапки? З такою шапкою в харшинах грошей не платять,– упевнено відповів Цаген.
Здивувалися купці і, щоб переконатися, попрохали Цагена повести їх у другу харшину, а тоді – у третю. Скрізь вони їли, пили, але грошей не платили.
«От би нам таку шапку!»– подумали жадібні купці.
– Може, продаси нам шапку? – запитали вони в Цагена.
– Е, ні, нізащо не продам! – відповів Цаген.
Купці все наполягають на своєму, обіцяють добре заплатити…
– Ну, що ж,– нарешті погодився Цаген,– Бачу – ви від мене не відчепитеся. Продам я вам шапку, хоч ніколи не думав розлучатися з нею.
– Скільки просиш?
– Сто тумів.
Купці почали було торгуватися, але Цаген сказав:
– Ви самі умовили мене продати шапку. Я продавати не збирався. Чого ж ви тоді торгуєтеся?
Заплатили купці по сто тумів.
Цаген узяв гроші та й пішов додому.
А купці тим часом поспішили в харшину, та ще й друзів своїх покликали: вирішили похвалитися базаринкою. Прийшли, замовили найдобірніші страви та найдорожчі вина. Наїлися, напилися, потім устали, помахали шапкою та й пішли до виходу.
А хазяїн за ними:
– Це що ж ви робите? Чому грошей не платите?
– Так у нас же шапка,– гордо відповіли купці та й знову помахали строкатою шапчиною.
– Ну то й що? Ану, платіть гроші, нічого якоюсь там шапкою вимахувати перед очима! – почули вони у відповідь.
Переглянулись купці розгублено та й здогадалися, що обдурив їх Цаген: розплатився з ними за бика.
