Колись жив пастух, і мав він трьох синів. Два старших сини були розумними, а третій, наймолодший, був дурником. Звали його Бадмою. Старші брати завжди потішалися над ним. Що б він не зробив, усе було не так. Нарешті розгнівалися брати на Бадму й вигнали його з дому. Старий пастух пожалів нерозумного молодшого сина і став просити старших синів не гнати його з рідної юрти. Але Бадма каже старому:
– Не турбуйся, батьку. Піду я до мудреця. Запитаю, як мені без юрти і без коня на світі жити. Може, він щось порадить.
Йшов Бадма день, йшов два. Прийшов у велике ханство, де жили чомусь дуже сумні люди. Запитує їх Бадма:
– Що у вас трапилося? Чому ви всі такі зажурені?
Відповідають йому люди:
Наше джерело висохло. В криницях води не стало, а без води ми незабаром всі помремо.
Тоді Бадма каже їм:
– Іду я, добрі люди, до славного мудреця. Хочу з ним порадитися, як мені далі жити. Заразом спитаю, чому ваше джерело висохло.
Попрощався Бадма з мешканцями сумного ханства і пішов далі.
Ввечері дістався він до самітної юрти. Зайшов у юрту й побачив красиву дівчину і стару жінку. Привітався Бадма до них, але відповіла йому тільки стара жінка. А красуня навіть голови не повернула в його бік. Стара жінка вибачилась за дочку:
– Не гнівайся, гостю дорогий, на мою дочку. Від самого народження вона сліпа й глуха.– Вимовила ці слова стара жінка та й заплакала.
– Не журись, добра жінко. Іду я до славетного мудреця. Заразом запитаю, як допомогти вашому горю,– пообіцяв жінці Бадма.
Переночував Бадма в гостинній юрті й вирушив далі. Довго йшов Бадма. Нарешті побачив стару юрту, де жив мудрець. Прийшов Бадма до мудреця та й каже йому:
– Славетний мудрецю, прийшов я до тебе порадитися. Але спочатку допоможи людям, з якими я зустрівся в дорозі. В одному великому ханстві висохло єдине джерело. Люди без води загинуть. Допоможи. А ще зустрів я дівчину, яка живе зі старою матір’ю. Ця дівчина глуха і сліпа з дитинства. Як зарадити горю цих нещасних?
Вислухав мудрець Бадму і каже:
– Слухай мене уважно, хлопче. Те джерело, про яке ти мені розповів, висохло тому, що зла змія скрутилася під землею і затулила його своїм тілом. Хто вб’є ту змію, той визволить джерело і напоїть людей. А красуня побачить світ і почує звуки навколишнього життя тоді, коли до її лівої руки доторкнеться юнак, суджений їй в чоловіки. Але ти мусиш повідати це тим, що чекають твоєї допомоги, до схід сонця наступного дня,– провадив далі мудрець,– Бери мого чалого коня і поспішай.
Щиро подякував Бадма і помчав швидше ніж вітер. Дорогою вже згадав, що не спитав мудреця, як зарадити своєму горю. Але пізно було вертатися, і Бадма вирішив, що його справа не така вже важлива. Треба спершу людям допомогти.
Під’їхав Бадма до самітної юрти. Зайшов і каже старій жінці:
– Негайно знайдіть нареченого вашої дочки. Коли він доторкнеться до її лівої руки, дівчина видужає.
– Дякую тобі, добрий юначе,– відповідає йому зраділа жінка.– Покажи, до якої руки.
Доторкнувся Бадма до лівої руки красуні, а вона як закричить:
– Ой, бачу я, чую я!
Почали жінки просити Бадму залишитися з ними. А Бадма каже їм:
– Поспішаю я далі, не можу зараз залишитися. До схід сонця мушу встигнути людям допомогти злу змію вбити і джерело визволити.
Тоді красуня каже Бадмі:
– Не хочу я з тобою розлучатися. Поїдемо разом.
Посадив Бадма наречену на коня, і поїхали вони далі. Приїхали в ханство, а люди там уже зовсім безсилі. Узявся Бадма сам змію шукати. Знайшов і вбив. Напилися люди води, ожили. Безмежною була їхня радість. А коли почав Бадма прощатися, не захотіли люди його з порожніми руками відпускати. Принесли вони Бадмі весільні подарунки і побажали йому з нареченою щасливої дороги. Поспішив Бадма додому поділитися своєю радістю з рідними. Під’їхав він до ріки, аж бачить – на березі маленька рибка лежить. Пожалів її Бадма й відпустив у річку. Тільки-но зібрався рушати далі, як зашуміла ріка й вийшов з неї батор. Каже батор Бадмі:
– Водяний хан запрошує тебе до свого палацу. А наречену я відвезу до твого батька, не турбуйся про неї.
З’явився Бадма в ханський палац. Зустрів його хан з пошаною. Подякував за врятування єдиної дочки і не відпускав Бадму від себе три дні. А на четвертий день попросив Бадма могутнього водяного хана відпустити його додому до нареченої.
– Гаразд,– відповідає йому водяний хан,– іди додому, якщо ти так поспішаєш. Я не хочу утримувати тебе силою. Але візьми мої подарунки: баранячий кожух і чарівну скриньку. Одягнеш кожух – рине дощ, відкриєш скриньку – з’являться з неї вівці, коні і нова юрта.
Подякував Бадма ханові, попрощався і заквапився додому.
Дорогою додому бачить Бадма, що степ навкруги геть вигорів. На порозі рідної юрти зустріли його батько і наречена зі сльозами на очах.
– Спіткало нас лихо,– розповів батько.– Вже давно нема дощу. Худоба загинула, а брати твої самі перебралися в інше місце, а мене, старого, і твою наречену тут залишили. Коня твого чалого і весільні подарунки забрали. Ось ми й бідуємо тут удвох.
Вийшов Бадма в степ, одягнув кожух. Як поллється дощ! Та три дні безугавно лив, а коли скінчився, зазеленіла в степу трава. Відчинив Бадма чарівну скриньку – і з’явилися з неї вівці та коні, а на місці старої юрти – нова. Раптом чує Бадма іржання. Це його чалий кінь повернувся, а на другий день і брати пришкутильгали. Чалий кінь скинув їх дорогою, то вони мусили повертатися додому пішки. Пожалів їх Бадма і каже:
– Ну що ж, залишайтеся, місця всім вистачить.
Не став батько з Бадмою сперечатися, а взяв ціпок та й почав старших синів цим ціпком лупцювати. Б’є і приказує:
– Треба вам розуму набавити. Дбайте про інших, тоді і вам добре буде!
