Один слабий проти сильного – все одно, що миша проти ведмедя: накриє ведмідь лапою – і нема її! А двоє слабих проти сильного – ще побачити треба, чия візьме!
Один ведмідь геть закон зневажав: бешкетував, маленьких звірів кривдив. Не стало від нього життя ні мишам, ні ховрахам, ні тхорам. І тарбаганам, і земляним зайчикам, і колонкам від нього життя не стало. Хто б йому докоряв, якби ведмідь з голоду на них поласився? А то ведмідь – ситий, жирний!
Не стільки їсть, скільки душить. Сподобалося йому малих ганяти. І ніде від нього не заховаєшся: у дуплі – дістане, у норі – дістане, з гілки – зніме і з води витягне!
Плакали звірі, але терпіли. А потім заходився ведмідь і дітей їхніх нищити. Це вже найпослідуще діло, гірше якого і не буває! Пташині гнізда руйнує, у норах малюків душить.
У найменшої мишки всіх понищив. Ногою наступив – і жодного в живих не залишилося. Плаче мишка, метушиться. А що вона одна може ведмедеві заподіяти?
У пташки синички ведмідь гніздо видер, усі яйця поїв. Плаче синичка, навколо гнізда літає. А що вона одна проти ведмедя зробити може?
А ведмідь регоче з них.
Біжить мишка захисту шукати. Чує – синичка плаче. Питає мишка:
– Гей, сусідко, що сталося? Чого ти плачеш?
Відказує синичка:
– Уже час було вилупитись із яєчок моїм діткам! Дзьобиками в шкаралупу стукали. З’їв їх ведмідь! Де захист знайду? Що одна зроблю?
Заплакала й мишка.
– Уже чорним смушком мої дітки почали вкриватись! Уже оченята розплющувати стали! І також ведмідь понищив усіх!
Де захист знайти, як уберегти діток від нього? До Тайгового Господаря йти – далеко. Самим ведмедя покарати – сил у кожного мало. Думали, гадали – придумали. «Чого боятись? – кажуть. – Нас тепер двоє!»
Пішли вони до ведмедя. А ведмідь – сам назустріч. Іде, перевалюється з ноги на ногу. За звичкою вже й лапу підняв, щоб мишку з синичкою одним ударом розчавити.
А синичка кричить йому:
– Гей, сусіде, постривай! У мене добра новина є!
– Що за новина? – ревнув ведмідь. – Кажи, та швидше!
Відповідає йому синичка:
– Бачила я у сусідньому гаю бджолиний рій. Полетіла туди, дивлюся – повна-повнісінька колода меду, мед уже на землю стікає. Дай, думаю, ведмедеві скажу…
Як почув ведмідь про мед, одразу про все забув, рота роззявив.
– А де та колода стоїть? – питає він у синички.
– Ми тобі покажемо, сусіде, – відказує йому миша.
Ось пішли вони.
Синичка попереду летить, дорогу показує, далекою дорогою ведмедя веде. А миша навпростець до того гаю побігла.
Підбігла до колоди, кричить бджолам:
– Гей, сусідки, у мене до вас важливе діло є!
Злетілися до неї бджоли. Розповіла миша, яке в неї діло.
Кажуть їй бджоли:
– Як тут не допомогти! Допоможемо! І нам цей ведмідь чимало кривди заподіяв – скільки дуплянок розтрощив!
Довела синичка ведмедя до гаю. Показала, де колода стоїть. А ведмідь її уже й сам побачив, почвалав до колоди, облизується, сопе, крекче… І тільки до колоди підійшов, а бджоли тут усім роєм і налетіли на нього! Жалять з усіх боків! Махає на них ведмідь лапою, вбік відганяє, а бджоли – на нього! Заревів ведмідь, назад тікає. А очі у нього запухли від бджолиних укусів і заплющилися зовсім. Не може дороги знайти ведмідь. Лізе навпростець по всіх байраках, по всіх ломаччях, корчах. Падає, спотикається, до крові подерся. А бджоли – за ним!
Один ведмедеві порятунок – у воду кинутись, відсидітись у воді, доки бджоли назад не полетять. Та ж очі запухли, не бачить ведмідь, куди бігти. Згадав тут він про мишу та про синичку. Закричав на все горло:
– Гей, сусідки, де ви?
– Тут ми! – озивається миша з синичкою. – Заїдають нас бджоли, гинемо ми!
– Проведіть мене до води! – кричить ведмідь.
Сіла синичка на одне плече ведмедеві, вискочила мишка на друге. Реве ведмідь. А сусідки кажуть йому, куди повертати, куди бігти, а де – через корча перелазити.
Каже йому синичка:
– Уже річку видно, сусіде.
Заспокоює його миша:
– Тепер зовсім близько, сусіде.
– От добре! – радіє ведмідь. – А то геть мене прокляті бджоли закусали! Чим далі – тим дошкульніше жалять!
Не бачить він, що бджоли давно відстали.
Тут кричать йому сусідки:
– Плигай у воду, сусіде, та на дно сідай, тут мілко!
Думає ведмідь: «Аби мені від бджіл утекти, а я від вас тільки мокре місце залишу!»
Щосили плигнув ведмідь. Думав – у річку, а потрапив в ущелину, куди його миша та синичка завели. Летить ведмідь у прірву, то об одну скелю вдариться, то об іншу… На всі боки клоччя летить.
Летить поряд з ведмедем синичка:
– Думав, сильний ти, ведмедю, так на тебе й сили другої не знайдеться? Діток моїх з’їв?
Сидить миша на ведмедеві, у шерсть зарилась, каже:
– Думав, сильний ти, ведмедю, так на тебе й сили другої не знайдеться? Діток моїх подавив!
Гепнувся ведмідь на дно прірви.
Так йому й треба. Навіщо малих звірят і пташенят понищив?
Прибігли звідусіль звірі, птахи злетілись. Уклонилися вони мишці та синичці, спасибі сказали.
Один слабий проти сильного що може вдіяти?
Двоє слабих проти сильного – це ще побачити треба, чия візьме!
