Раз у Гавірате жила собі молодиця, яка з ранку до вечора тільки те й робила, що рахувала, хто скільки разів чхнув, і розказувала про те своїм подругам.
– Аптекар чхнув аж сім разів,- розповідала молодиця.
– Та невже?
– Нехай мене лиха година поб’є, якщо брешу. Він чхав перед самісіньким обідом, за п’ять хвилин до дванадцятої.
Галу-балу – і нарешті добалакалися до того, що начебто аптекар доливає води в рицину.
– А священик чхнув аж чотирнадцять разів,- розповідала молодиця, зашарівшись від запалу.
– А ти, бува, не помилилася?
– Нехай мене лиха година поб’є, коли я хоч одного пчиха недочула.
– Ой лишенько, що ж воно буде?
Галу-балу – і добалакались до того, що начебто священик наливає забагато олії в салат.
Одного разу молодиця привела гурт подруг (було їх семеро) під вікно синьйора Деліо підслуховувати. Та синьйор Деліо не чхав зовсім, бо не нюхав табаки і не застудився.
– Хоч би раз чхнув,- сказала молодиця.- Тут щось та є.
– Напевно є,- підтакнули подруги.
Синьйор Деліо розмову почув, узяв добру жменю перцю, зарядив пульверизатор, яким мух труїв, і непомітно дмухнув перцем за вікно.
– Апчхи! – чхнула молодиця.
– Апчхи! Апчхи! – зачхали її подруги. Пчиханню не було кінця..
– Найбільше разів чхнула я,- заявила молодиця.
– Ні, ми більше,- заперечили подруги.
І вчепились вони одна одній у коси, лупцювали одна одну і вздовж і впоперек, рвали одяг і навіть зуби там погубили.
Після тої пригоди молодиця перестала точити ляси із своїми кумасями, а купила собі записну книжечку та олівець і ставила хрестик, коли хтось чхав.
Коли вона вмерла, люди побачили, скільки в книжечці хрестиків понаставлено, й сказали:
– Дивіться, кожне своє добре діло вона відзначала хрестиком. Чимало добра зробила небіжчиця! Кому-кому, а їй пряма дорога в рай.
