Хлопчик намагався перелізти через Паркан. Він пітнів, але уперто дерся вгору. Паркан крекотів, хитався й наполегливо пропонував маленькому пустуну пошукати собі іншу справу.
– Все одно піднімуся, все одно перелізу! – торочив Хлопчик й знову та знову намагався підкорити підступну висоту.
Нарешті – яка радість! – Хлопчик опинився на вершечку.
– Яка височінь! – зрадів він.
– Ця вага зайва! – зітхнув Паркан.
– Хоч які, та зміни у житті! Хоча б побачу, що воно у світі робиться, – вирішила Скалка й уп’ялася Хлопчику в палець.
Хлопчик від болю та несподіванки зойкнув, здригнувся, а ноги його втратили підпору.
– Допоможіть! – сердешний відкрив було рота, але галас зійшов на тихенький писк.
Першим очухався Пасок. Він миттєво зачепився за поперечку і Хлопчик зависнув на Паркані догори ногами. Дитина спробувала перекрутитися, але пряжка Паска боляче встромилася у живіт.
Перед очима збентеженого Хлопчика маячила порошна асфальтова Доріжка. Вона хиталася, наче хвилі під час шторму, і щось примовляла.
– Зараз я впаду, і мені буде ДУЖЕ незручно, – зітхав Хлопець.
– Зараз він впаде, і в мене нова дощечка зламається, – сумував Паркан.
– Зараз він впаде і розіб’ється… От якби мені зробитися м’якенькою, немов перина, – мріяла Доріжка.
Невідомо, на скільки б вистачило сил у Паркана, та повз нього йшов Добрий Дядечко. Він зняв Хлопчика з Паркану. Паркан з полегшенням зітхнув. Доріжка радісно схлипнула. А Хлопчик подякував Дядечкові й застрибав на одній ніжці.
– Го-го! А Доріжка, мабуть, під сонцем розтанула! – хихотів він. – Тепер на ній залишиться відбиток моєї ноги…
– Запам’ятай цей випадок. І більше так не роби, – порадила Доріжка і затужавіла.
– Навіщо неприємне пам’ятати? – здивувався Хлопчик. – Навпаки, його треба терміново забути.
Але кожного разу, побачивши застиглий відбиток своєї ноги, Хлопчик не дерся на паркан, а проходив у хвіртку.
