Познайомилися якось дві миші й подружилися. Одна з них була польовою мишею й жила за містом, а друга – хатньою, тому жила в місті.
– Приходь до мене на обід,- сказала хатній миші польова,- побачиш, як гарно в полі о цій порі. Чисте повітря, свіжий вітерець, і повно всього, чого тільки душа бажає.
– Щиро дякую,- відповіла хатня миша.- Незабаром прийду.
І справді, за кілька днів подалася вона в поле й під обід дісталася до нори польової миші. А та, чекаючи подругу, чого тільки не наносила, щоб добре пригостити її! І солодкої моркви, і диких артишоків, і буряків, і всіляких смачних корінців, і пшениці, і ячменю! Усе це вона гарно порозкладала й запросила подругу пригощатися.
Домашня миша покуштувала всього потроху і, дивлячись, як апетитно їсть господиня, похитала головою.
– Ох, моя подружко,- сказала вона,- послухай, що я тобі скажу, тільки не ображайся. Погане в тебе життя, бідне, як у мурахи.
Коли б я побула тут днів зо два та поїла отак, то на третій день, мабуть, уже б не витримала.
– Це ж чому? – здивувалася польова миша.- Тобі не подобається моя їжа?
– Ти оце все називаєш їжею? Ох, моя бідненька, не знаєш ти, що таке їжа. Ходімо в місто, в мій дім, я покажу тобі, що таке їжа.
– Ти їси щось краще? – запитала вражена польова миша, якій довелося добре потрудитися, щоб нарити буряків та моркви, бо вона гадала, що це найбільші ласощі в світі.
– Краще? – розсміялася хатня миша.- Ось ходімо до мене додому, там сама переконаєшся, бо ліпше один раз попробувати, ніж сто разів почути.
– Ну що ж, ходімо,- погодилась польова миша.
І коли звечоріло, дві миші вирушили з поля до міста. Хатня миша жила в багатому будинку з великою коморою. Як тільки вони ввійшли в дім, у польової миші аж у голові замакітрилось від пахощів.
– Ой! – скрикнула вона.- Як гарно пахне!
– Ти ще нічого не бачила,- гордо мовила хатня миша.- Ходи сюди, я покажу тобі моє багатство.
І вона повела подругу в комору, показуючи на ряди мішків:
– Ось тут пшениця й борошно, а там квасоля, чечевиця й нут.
За мішками стояли великі дерев’яні ящики.
– Тут зберігається солона риба й шинка,- пояснила хатня миша. А в оцих ось горщиках мед, а он там сухий інжир, мигдаль, хурма, а ото сир. Можеш їсти, що хочеш.
Польова миша куштувала наїдки, і їй здавалося, що все це відбувається вві сні.
– Ну, що, смачно? – запитала, усміхаючись, хатня миша.
– Ох, ще й як смачно! – відповіла подруга, аж мружачись від задоволення.- Я собі такого й уявити не могла.
І вона почала запихатися так, що її аж занудило. Тоді обидві миші залізли в тісну нірку спати.
Коли вони попрокидалися вранці, хатня миша сказала:
– Залишайся в мене. Ти тут житимеш, як пані, а мені з тобою буде веселіше. Нащо тобі здалося те поле?
– Щиро дякую, чом би й не залишитися? – радісно відповіла польова миша, з огидою згадавши всілякі корінці, якими досі харчувалася.
Найперше подруги вирішили піти до комори поснідати. Польова миша кинулася до меду, а хатня – до сиру. Та тільки-но вони приготувалися їсти, як раптом двері відчинилися і хтось увійшов у комору. Хатня миша ледве встигла штовхнути свою подругу за ящик, і вони принишкли там. І лише коли людина вийшла й зачинила двері, миші полегшено зітхнули.
– Ну, щастя наше, все обійшлося! – сказала хатня миша, все ще тремтячи зі страху.
– А що, це була велика небезпека? – запитала подруга.
– Ще й яка! – відповіла хатня миша.- Якби нас побачили, то не знаю, чи врятувалися б ми. Ну, та тепер уже можна їсти.
– Е-е, щось мені перехотілося,- мовила польова миша.- Хіба що попробувати.
І вони підступили до своїх ласощів. Та як тільки почали їсти, двері знову відчинилися, і двоє людей внесли в комору ящик. Цього разу миші встигли шмигнути в нірку. Довго вони сиділи там, притиснувшись одна до одної. А люди все ходили туди й сюди, носячи ящики. Та нарешті вони пішли зовсім.
– Бачиш? – сказала хатня миша.- Нам принесли ще всякого добра. Ходімо подивимось, що там таке.
– Дивися сама,- відповіла польова миша,- та й бувай здорова.
– Чого це ти раптом?
– Піду я, подружко моя, піду в поле до своїх корінців та овочів. У тисячу разів краще їсти бідну їжу й жити спокійно, аніж так, як ти, харчуватися вишуканими наїдками, завмираючи раз у раз від страху.
По цих словах польова миша побігла в поле.
