Загнав пастух овець на зиму до кошари, яка стояла на березі моря. Погода того року видалася мінлива. Морози, холодні вітри. А тут ще й вовки навідувались мало не щодня.
– Ой, лихо,- часто бідкався пастух,- хіба це життя? Крутишся в самоті, гибієш з холоду, душу видувають вітри! Несила вже мені терпіти! Краще продам овець та візьмусь до якогось іншого ремесла. Хоч трохи поживу, як люди живуть!
Пильнував пастух овець і повсякчас дивився на море, милувався і примовляв:
– Яке прегарне море! Гарніше за гірські вершини, зелені ліси, барвисті луги. Прекрасніше за місячне сяйво. Нема на світі нічого кращого за море!
Аж ось у синій далині замаячив кораблик під вітрилами. Він поволі наближався, розтинаючи воду й лишаючи за собою білу піняву стежину.
Пастух прикипів очима до корабля.
– Якби-то я плавав на кораблі! Де б тільки не побував! Яких тільки див не набачився б! А якби ще я мав власний корабель, які гроші заробляв би я торгівлею!
Весь день і всю ніч муляла пастуха та думка. А вранці погнав він овець до міста, продав та й купив корабель.
Один моряк нараяв йому навантажити корабель фініками та й поплисти в далекі краї.
Пастух послухав ради. Набрав фініків та й рушив у путь. Кілька день море було тихе, а потім знялася страшна буря. Важкий корабель ледве тримався на воді.
Моряки сказали пастухові, що треба викинути фініки в море, аби корабель полегшав. Інакше він потоне.
Пастух сполотнів з жаху.
«О лиха годино! – подумав він.- Чим же мені не сподобалася суша? Навіщо продав я овець? Навіщо поплив світ за очі? Чого б тільки я не дав, аби зараз опинитися на березі – хай там сніг, чи дощ, чи немилосердна спека!»
І він сказав морякам:
– Чиніть, як знаєте.
Моряки викинули фініки в море, корабель полегшав і весело застрибав по хвилях.
Невдовзі буря вщухла, а за кілька день вони кинула якір у порту.
Того ж дня продав пастух корабель, купив овець та й подався з міста.
Якось, пасучи на узбережжі отару, спіткався він з давнім товаришем.
Вони привіталися, посиділи на камені та й завели розмову.
Перед ними лежало безмежне синє море.
– Яке воно спокійне! – сказав товариш пастухові.- Анінайменшої хвильки.
– Ба ні – воно дуже підступне! – мовив пастух.- Вгамувалося, бо, мабуть, знову хоче фініків.
