Жив собі колись молодий рибалка. І, всім на диво, чудово грав на сопілку. Хто його почує- не зрушить з місця, доки не дослухає. А хлопець візьме, бува, з собою сопілку в море та й виводить при місяці прегарні мелодії.
– То ти рибалка чи музика? – часто питали його.
– І рибалка, і музика,- відповідав той.- Хіба одне одному вадить?
Якось уранці взяв рибалка сіть і сопілку та й поплив до високої скелі, що одна-однісінька стриміла з води далеко від берега. Довго сидів на голому камін-ні, милуючись нескінченним танком хвиль. І сяйнула нараз йому думка.
Ну ж бо заграю: може, риба заслухається, може, заворожить її моя сопілка і вийде вона моря на камінь?! Тоді мені тільки й діла, що позбирати її в кошик; не треба буде морочитися сіткою!
Та й ну одна за одною награвати найкращих пісень.
Час збігав, але жодна рибина чомусь і носа з води не висунула.
Бачить рибалка – нічого не виходить. Поклав сопілку, взяв сіть і закинув. А як почав витягати – одразу відчув: там повно риби. Повибирав, і бідолашна риба забилася на березі.
– Еге,- каже хлопець,- коли я тобі грав, то ти не танцювала. Тепер танцюй не танцюй – я вже більш не гратиму!
