Був собі колись хитрий хлопець, який, замість того щоб чесно жити й працювати, часто лукавив і ошукував довірливих людей. Набридло йому сільське життя, і надумав він до міста податися. Зранку вирушивши в дорогу, надвечір дістався до однієї корчми й зупинився заночувати. Смачно повечеряв, добре виспався на м’якій постелі і вранці був бадьорий та веселий. Хутенько одягся та й пішов снідати, наспівуючи пісеньку. Корчма була порожня, а корчмар сидів на порозі й грівся на сонці.
– Бачу, небагато в тебе гостей,- каже хлопець.
– Сьогодні свято, хлопче, люди відпочивають; опівдні поприходять сусіди – випити по келиху вина.
Нагодував корчмар подорожнього та й сів з ним на порозі.
– Коли б я навіть не знав, що сьогодні свято – однаково здогадався б,- сказав хлопець.- Бо на тобі святкова одіж.
– Ще й нова-новісінька,- гордовито відповів корчмар.- Нині вперше вбрався.
– Носи на здоров’я,- промовив хлопець, хитро поблискуючи очима.
«Далебі, він зовсім дурний,- подумав,- тож треба так зробити, щоб одіж стала моєю».
– Дякую, парубче,- сказав корчмар.- Чи далеко вибрався?
– До міста. А ти давно тут живеш?
– Давно. З діда-прадіда й нікуди ще не виїздив.
– Невже ніколи не подорожував?
– Ніколи. Але дуже б мені хотілося побачити море. А ти коли-небудь його бачив?
– Чи бачив я море? – засміявся хитрун.- Та в мене ж батько моряк і має свої кораблі, що плавають усіма морями світу. Я ще змалечку плавав по чужих краях. Пам’ятаю, пливли ми якось до Корінфа; на другий день знялася буря, й корабель почало кидати з хвилі на хвилю.
По цих словах хлопець позіхнув і завив по-вовчому.
– Чого ти так виєш? – перелякано спитав господар.
– Як тобі сказати, чоловіче добрий, напевне, мені пороблено. І сам не збагну, що це таке. Коли отак позіхну тричі та завию – зразу перекидаюся на вовка. А хто попадеться в мої пазури – вже не вирятується. Уаввв! – удруге позіхнув хлопець.
Зблідлий корчмар підвівся з порога, але хитрун ухопив його за полу.
– Не кидай мене, чоловіче добрий, посидь ще трохи, потім забереш мій одяг, навіщо ж має пропадати. Бо я перегодом знову стану людиною… Уавв!..- хлопець роззявив рота й позіхнув, не випускаючи поли.
– Рятуйте! – заволав корчмар.- Він знову позіхає!.. Це ж він зараз перекинеться на вовка! О лихо!
Та й кинувся тікати до корчми, а вскочивши туди, засунув за собою двері.
Але одіж його лишилася в руках хитруна.
Довго сидів корчмар, зачинившися, трусячись із жаху. Нарешті почув стукіт у двері та людський голос:
– Ти що, не торгуєш сьогодні? Корчмар упізнав голос свого доброго приятеля й зрадів.
– Зараз одчиню! Але спершу скажи – тобі вовк не траплявся, коли ти йшов до мене?
– Вовк? – здивувався той.- Та звідки б він тут узявся?
Корчмар осмілів і, відчинивши двері, розповів приятелеві про халепу, що трапилася з ним.
– Далебі, я ще дешево відбувся – зберіг собі життя.
– Ну ж і дурень! – зареготав приятель.- Пройдисвіт наверз тобі казна-чого, аби забрати нову одіж. А міг би забрати й більше. Така кара спостигає диваків, які вірять усьому, що бовкне перший-ліпший шахрай, не думаючи, чи то правда, а чи вигадка.
