Колись дуже давно Папуга не вмiв розмовляти.
А навчитися йому дуже хотiлося.
Полетiв вiн до великого болота, в якому лежали бегемоти.
– Яке гарне болото! – казали вони i занурювалися у те болото по самiсiнькi очi.
Папузi болото зовсiм не подобалося. Але, щоб навчитися розмовляти, вiн повторював за бегемотами:
– Гар-р-рне болото! Гар-р-рне болото!
Потiм вiн побачив Черепаху, яка милувалася своїм панцирем i примовляла:
– Який чудовий панцир!
Папуга зовсiм не вважав, що вiн чудовий. Але, щоб навчитися розмовляти, повторював за Черепахою:
– Чудовий панцир-р-р! Чудовий панцир-р-р!
На галявинi вiн побачив смугастих тигрiв.
Вони грiлися на сонцi i казали одне одному:
– Як добре бути тигром!
Папуга вважав, що найкраще бути таки папугою. Але, щоб навчитися розмовляти, повторював за тиграми:
– Добр-р-ре бути тигр-р-ром! Добр-р-ре бути тигр-р-ром!
А коли вирiшив, що вже навчився розмовляти, сiв на гiлку i почав горлати з усiєї сили:
– Гар-р-рне болото! Чудовий панцир-р-р! Добр-р-ре бути тигр-р-ром!
Нiчого iншого йому не вдавалося.
Бо вiн звик повторювати лише чужi слова.
