Колись давно поблизу Таурірта жили двоє чоловік і дружина. Серця цих людей були такі ж сухі й безплідні, як вітер пустелі. Дух зла гніздився в них. Ці двоє часто давали біднякам гроші в борг, і якщо ті не могли вчасно розплатитися, то забирали у них урожай на корені чи бідне житло.
Якось до вух цих людей дійшла одна дивна звістка.
Прибульці з великої пустелі, званої Сахара, розповідали, ніби в оазисах почала часто з’являтися газель із золотими копитцями, і нікому досі не вдалося її зловити. Вона була така гарна, що її краса засліплювала всіх, хто дивився на неї. Зате той, хто оволодів нею, стане багатшим за всіх на землі.
Жадібне подружжя затремтіло від бажання: ось би роздобути газель із золотими копитцями! Ні про що інше вони й думати не могли. Зрештою зібралися і вирішили піти на пошуки цієї чудо-газелі.
Нав’ючили чоловік із дружиною свого ослика і якось зранку покинули будинок. Йшли вони довго-довго, доки не прийшли до воріт до Сахари. Куди не кинь погляд — всюди простягається пустельна земля, і тільки зрідка видніються на віддалі кам’янисті скелі та нагромаджуються голі бархани. А пісок так і лізе в очі та рота, тож не відкинеш з обличчя покривала.
Ближче надвечір дісталися мандрівники до оази і розташувалися на відпочинок. Закусили тим небагатьом, що було з собою, і лягли спати. Але жінці не спалося. Вона не зводила очей з червоного вугілля багаття, яке то смикали попелом, то спалахували яскравіше під легкими поривами вітру. Вона весь час думала про газель, про те, що це диво, можливо, десь зовсім поряд.
І ось нічний сутінок почав світлішати. Раптом жінка побачила силует якоїсь тварини і слабке золоте свічення, що походить від його ніг.
Дружина відразу розштовхала чоловіка і показала йому на цю тварину. Часто забилися в них серця, вони впізнали газель із золотими копитцями! Та нерухомо стояла між двома барханами. Її роги, здавалося, були націлені просто на них.
Безшумно поповзло подружжя до барханів, не забувши прихопити сітку, яку заздалегідь приготували. Газель дивилася на них ніжним і м’яким поглядом і дозволила наблизитись до себе. Здавалося, вона нічого не боїться. Але коли тільки один крок відокремлював жадіб від неї, коли вони вже спритно кинули сітку, чарівна тварина зникла, ніби розчинилася в повітрі. Сітка зачерпнула лише трохи піску та щебеню. У досаді чоловік із дружиною пішли далі і раптом знову побачили газель. Було схоже, що вона на них чекає. Вони знову повалилися на землю і поповзли, і вдруге кинули сітку. Але все повторилося спочатку: газель зникла.
Так йшли ці люди весь ранок і весь день, не відчуваючи ні спеки, ні спраги. Нещасні навіть не усвідомлювали, що все далі й далі заглиблюються у безводну пустелю. Коли ж сили покинули їх і вони озирнулися на всі боки, то побачили лише нескінченну пустелю Сахару, притулок страждань і смерті. Тільки тут вони зрозуміли, куди завела їхня ненаситна пристрасть до багатства.
А через кілька місяців один караван, проходячи неподалік від цього місця, знайшов бурнус, бабуші, жіночу сукню, хаїк і залишки двох нещасних.
Чи була газель насправді? Чи вона народилася лише в їхній уяві? Так, газель із золотими копитами — лише міраж, що виникає в безводній пустелі. Її бачать тільки ті, в кому жага багатства заступає всі інші бажання. І ця спрага призводить до загибелі.
