Байка
Тулуб, одягнутий у розкішну франтовиту дорогими прикрасами одіж, величався перед Головою і дорікав їй тим, що на неї й десятої частини не припадає того багатства, яке має він.
— Слухай-но, дурню! Коли може поміститися твій розум у череві, то затям, що так робиться не через велику твою вартість, а тому, що годі тобі обійтися таким малим, як це можу я, — відказала Голова.
Фабулка ця для тих, хто честь свою на самій пишноті поклали.
Інша байка з такою ж назвою:
— Як би ти жила,— спитав Тулуб Голову,— коли б з мене не витягувала для себе життєвих соків?
— Це так,— відповіла Голова,— але ж у нагороду тобі моє око як світло, а я допомагаю радою.
Сила: Народ повинен служити керманичам своїм і годувати їх.
