Колись давно жив хан, який мав славу великого мудреця.Сам правитель анітрохи не сумнівався у власному розумові, проте навіть не здогадувався, кому повинен за це завдячувати.
Одного разу володар разом із візиром [радник володаря] вирушили на полювання й, захопившись, не помітили, що спадає вечір і слід шукати ночівлю. Невдовзі мисливці побачили дві юрти [переносне житло з жердин і шкіри в кочових народів] та вирішили туди завітати. Наблизившись, зауважили, що одна оселя бідна, а друга розкішно облаштована. Обидві охороняють великі пси. Прислухався візир, аж собаки між собою розмовляють.
– Сьогодні в нас ночуватимуть хан і його радник, – похвалився чотирилапий охоронець заможної оселі. – Господар, напевно, заріже вгодованого баранчика… М-м-м, наїмся смачненько та безтурботно спатиму аж до ранку.
– Гадаю, що гості завітають до нас, – заперечив пес, що стеріг бідну юрту. – Хазяїн заріже останню ягничку, тож і я голодним не залишуся. Тільки на відміну від тебе, й очей не зімкну – цілу ніч стерегтиму ханових коней.
– Як знаєш, а я маю намір гарно відпочити, – посміхнувся перший пес і побіг до теплої будки.
Дослухаючись до розмови чотирилапих, візир не помітив, як хан завернув коня до багатої оселі.
– Стривайте, правителю! – занепокоївся радник. – Упевнений, що краще заночувати в сусідній юрті.
– Ще чого! – обурився хан. – Нога моя не ступить у ту обшарпану халупу.
І мандрівники розійшлися по різних помешканнях: володар пішов до пишної оселі багатія, а візир радісно почимчикував до скромного будиночка бідняка.
В обох домівках того вечора гості мали ситну вечерю та міцний солодкий сон.
Уранці чує радник: у сусідньому дворі здійнявся страшенний лемент.
– Куди подів моїх першокласних скакунів? – розгнівано волав хан.
– Завів до своєї затишної стайні, – виправдовувався господар.
– Ти, певно, вкрав їх, а тепер іще й кажеш неправду, – наполягав правитель. – Чи знаєш, що можу покарати? Один мій наказ – і відразу стратять!
– Згляньтеся! – благально здійняв руки багатій. – Я нічого не крав.
Добре, що в суперечку втрутився візир. Він переповів ханові розмову собак, і той зрозумів, що коней викрали нічні злодії.
Ось так правитель поплатився конем, не послухавши мудрого радника.
