Був раз маленький хлопчик, дуже кругленький і грубенький. Його мама була також кругленька і грубенька. Жили вони у кругленькій хатинці, що мала малі круглі віконця і круглі двері, малий круглий комин і малий круглий ґаночок. Всередині був малий круглий стіл і маленькі круглі крісла. Біля кожного крісла стояв малесенький круглий стільчик. Цей малесенький грубенький хлопчик, його мама і тато мали такі короткі ноги, що, сидячи на кріслах, не досягали підлоги. У малій круглій кухні була мала кругла грубка, і маленькі кругленькі горнятка, і бляшані круглі форми, в яких мати пекла кругленькі бублики. У кругленькому городі росла маленька кругленька яблунька, а на ній — червоні кругленькі яблучка.
Одного дня хлопчикові сказали занести його кругленькій тітці кругленький завиванець і кілька кругленьких яблук. Поклав він їх у маленький кругленький кошичок, закликав свого маленького кругленького песика і вибралися вони в дорогу. Не пройшли вони ще навіть половини дороги, як здибали невеликого гусака.
— Куди йдеш, маленький грубенький хлопчику? — запитав гусак.
— До моєї кругленької тітки! — відповів хлопчик — А що ти маєш у цьому кругленькому кошичку?
— Яблучка і бублики для моєї кругленької тітки.
— Я люблю яблука й бублики, — сказав гусак. — То ж це все мусиш віддати мені!
— О ні, — відповів кругленький хлопчик і почав утікати.
Та не міг бігти скоро, бо його кругленькі ніжки були такі коротенькі. Його песик також не міг бігти скоро, бо і його маленькі кругленькі ніжки були коротенькі. Гусак вихопив кошичка з рук хлопчика і перевернув догори дном. Хлопчик і кошичок упали на песика і перевернули його також. Хлопець з горбка почав котитися вниз, і котився, і котився…
І песик котився за хлопчиком, і кошичок став котитися за песиком, і кругленький завиванець котився за кошичком, а за ними котилися кругленькі яблучка. Котилися так швидко, що гусак, який то біг, то підлітав, не міг наздогнати навіть найостаннішого яблучка.
Скотився маленький кругленький хлопчик з цього горбка на другий, а за ним песик, і кошичок, і завиванець, і яблука. Котились і котилися. А потім гоп! — підскочив маленький кругленький хлопчик, за ним песик, і кошичок, і завиванець, і яблучка. І де вони всі опинилися? — Біля хатини кругленької тітки.
Піднявся кругленький хлопчик, піднявся маленький кругленький песик, а кошичок, завиванець і яблука лежали тихо-тихенько на землі. Підняв хлопчик завиванця і яблучка, поклав до кошичка, бо вони були так само смачні, як раніше.
Хлопчик дав їх своїй кругленькій тіточці, а вона дала йому і песикові по кругленькій червоній цукерці.
— Я вже більше не хочу ходити, — сказав хлопчик, — бо котитися куди краще. Тож давайте котитися назад!
І став котитися перший хлопчик-покотильчик, а за ним песик і кошичок. І котилися, і котилися, аж закотилися назад до своєї маленької кругленької хатинки.
