Жила-була бідна жінка. Мала вона синка, якого дуже любила. Якось послала мати сина до комори по борошно; вона хотіла напекти хліба. Хлопець набрав борошна в миску і поніс до матері, але налетів сильний вітер і розвіяв борошно. Вдруге вернувся хлопець до комори, набрав борошна – і вдруге вітер його розвіяв. Хлопець розсердився і втретє пішов по борошно. А його вже й лишилося там – ледве-ледве денце в мисці покрилось. Та вітер знову зробив своє: не лишилося в мисці жодної порошинки борошна.
Розгнівався хлопець і пішов шукати вітра, щоб забрати в нього борошно. Ішов, ішов і нарешті добувся до вітра.
– День добрий! – привітався хлопець.
– Доброго здоров’я! – відказав вітер різким голосом.–З чим прийшов, хлопче?
– Віддай нам борошно! – сказав хлопець.– Ми й так бідні, а ти забрав у нас останню крихту хліба!
Вітер не розгнівився на ті сердиті слова і так йому мовив:
– Борошна я не маю, але ось тобі скатертина, вона нагодує тебе, коли захочеш, тільки скажи їй: «Скатертино, дай мені їсти!»
Хлопець подякував вітрові за скатертину й пішов додому.
Дорога була далека. Вряди-годи хлопець зупинявся перепочити. Надвечір зайшов він до корчми. Коли настав час вечеряти, хлопець простелив скатертину і мовив:
– Скатертино, дай мені їсти!
Не встиг сказати, як перед ним виросли всякі страви. Всі, хто був у корчмі, дуже дивувалися з того, а господарі корчми позаздрили хлопцеві. Закортіло їм привласнити ту скатертину, щоб легко наживатися. Коли хлопець повечеряв, ліг і заснув, корчмарка крадькома взяла чарівну скатертину, а замість неї поклала іншу, просту. Уранці хлопець пішов собі далі, він поспішав до матері. Нарешті дістався домівки.
– Мамо, був я у вітра, хотів забрати борошно, а він замість борошна дав мені скатертину. Вона годує, тільки попросиш її!
– Не може бути! – сказала мати.
Хлопець простелив скатертину і мовив:
– Скатертино, дай мені їсти!
Але жодного шматочка хліба не виросло на ній.
– Нічого не вдієш,– пробурмотів хлопець,– доведеться знову шукати вітра!
Ішов, ішов хлопець, і от він знову стоїть перед вітром.
– День добрий,– привітався він.
– Доброго здоров’я! – одказав вітер.– 3 чим прийшов цього разу?
– Віддай мені борошно! Твоя скатертина не дає їжі!
– Борошна не маю, але на тобі козеня. Коли скажеш йому: «Козеня, дай мені грошей!» – воно зразу й дасть їх.
Хлопець подякував за козеня, попрощався з вітром і пішов додому. Увечері знову зайшов до корчми переночувати. А там надумав випробувати козеня і мовив:
– Козеня, дай мені грошей!
І вмить виросла перед ним купа грошей. Хлопець зрадів і ліг спати. А вночі корчмар із дружиною підмінили козеня. Рано-вранці хлопець пішов собі далі: він поспішав до матері. Ледве став він на поріг і гукнув:
– Мамо, мамо, ось тобі козеня, що дає гроші!
– Ну ж бо, подивимось! – мовила мати.
– Козеня, дай мені грошей! – сказав хлопець: Але ні гроша не впало перед ним.
– І знову доведеться шукати вітра! – зажурився хлопець.
Вирушив він і через два дні став перед вітром.
– Забери своє козеня, віддай мені борошно! – вигукнув хлопець.
– Не гнівайся, хлопче! – відказав йому вітер.– Ось тобі кийок, і коли скажеш йому: «Бий, кийок!» – він нікого не пожаліє.
Хлопець подякував за кийок і рушив назад. Увечері зайшов до корчми. І подумав він, чи не тут забрали в нього скатертину й козеня. Повечеряв та й ліг собі. А корчмар, побачивши в руках у хлопця кийок, подумав, що й то якась чарівна штука, і вирішив украсти його.
Нищечком підійшов до хлопця і вже хотів поміняти кийок. А хлопець не спав, побачив таке і гукнув:
– Бий, кийок!
І почав кийок молотити лихого корчмаря. Той – тікати, але кийок всюди наздоганяв його. Нещадно бив по голові, по ногах, по спині, живого місця не лишив. Корчмар бачить, що непереливки, та й кричить:
– Віддам тобі і скатертину, і козеня, тільки забери кийок!
Звелів хлопець кийкові зупинитися. Корчмар оддав йому скатертину й козеня. Хлопець узяв своє добро і веселий пішов додому.
