Якось дійшло до Хитрого Петара, що один турецький ага [ага – пан, вельможа] з Прилепа назвав його безштаньком. І от він вирішив провчити того пана.
Прийшов Хитрий Петар з Маріова до Прилепа, подався до будинку аги й почав вигукувати:
– Гей, я з того світу повертаюся, гей!
Виглянула жінка аги з вікна й перепитала його:
– Звідки ти йдеш?
– Таж з того світу,– відповів їй Хитрий Петар.
– А ти нашого Ахмеда часом не знаєш? – запитала жінка; в аги недавно помер син Ахмед.
– Чом ні, знаю! Бідолаха, так там важко працює, так важко, а грошей мало дають, і поїсти не має за що.
– А ти ще бачитимешся з ним?
– Аякже, бачитимусь. Завтра назад повертаюся.
Жінка схопила гаманець з грішми її дала Хитрому Петарові.
– На ці гроші,– сказала вона,– передай їх нашому Ахмедові разом із вітанням від його матері й батька.
Хитрий Петар узяв гроші й пішов.
Аж тут повернувся ага додому. Жінка йому й хвалиться, що з того світу приходив Хитрий Петар і вона через нього передала їхньому бідному Ахмедові гроші.
– Та що ти, жінко! – вигукнув ага.– Коли це бувало, щоб хтось із того світу повертався! Швидше давай мені шаблю та виводь коня із стайні, я його наздожену та відберу гроші назад.
Хитрий Петар дійшов до водяного млина, коли оглянувся й побачив, що за ним женеться ага. Він до мірошника:
– Бачиш, он агу лихо несе. Кажуть, що ти йому чимось не догодив, то хоче відлупцювати тебе.
Бідолашний мірошник затремтів і питає:
– Скажи, що мені робити, де сховатися.
– Лізь,–каже йому Хитрий Петар,– на тополю. А я залишуся тут і скажу йому, що тебе немає.
Мірошник швиденько подряпався на тополю й причаївся там. А Хитрий Петар запорошився борошном і порядкує в млині, наче мірошник.
Під’їхав ага й питає Хитрого Петара:
– Чуєш, мірошнику, ти не бачив, куди дівся Хитрий Петар?
– Та як ні, бачив. Він он там,– і показав на тополю, де на вершечку зіщулився бідний мірошник.
– Попався! – вигукнув задоволено ага.– Тепер ти не втечеш від мене.
Зліз з коня, скинув чоботи, шапку, відчепив шаблю і вже хотів був лізти на тополю. Та Хитрий Петар стримав його.
– Вельможний пане,– каже він.– Шкода такого гарного каптана. Краще скиньте, щоб не порвати.
Ага послухався Хитрого Петара, скинув каптана й подерся на тополю. Доки він доліз до половини, Хитрий Петар одяг його каптана, взув чоботи, насадив шапку, причепив до бока шаблю, сів на коня і тоді гукнув:
– Я Хитрий Петар, а той, що на тополі,– то мірошник.
Ага вже й сам побачив, що Хитрий Петар одурив його.
Коли ага прийшов додому, жінка й питає:
– Ну що, забрав у нього гаманець із грішми?
– Та ні,– відповідає ага.– Мені стало жаль нашого Ахмеда, і я через Хитрого Петара передав йому ще й коня, і шаблю, і шапку, і чоботи, й каптана. Хай він має на тому світі, а я ще собі тут справлю.
Так помстився Хитрий Петар гоноровитому азі.
