Жив колись у місті Ісфагані шах. У цього шаха було троє синів. Відчув шах, настав йому час з світом білим прощатися. Покликав він синів і каже:
– О діти мої, залишилося мені жити недовго, я старий, не сьогодні-завтра помру. Послухайте, що я вам скажу – Він звернувся до старшого сина: – Тобі, Ахмеде, я залишу трон, Магомет буде візиром, а ти, Гасане, найменший, будеш радником. У мене є ще один заповіт. Але ніколи не забувайте про нього. У сороковій кімнаті мого палацу під сімома замками стоїть скриня. А в скрині тій іржавий меч. Як доведеться вам вирушати у далеку мандрівку, беріть з собою цей меч, і тоді ніхто вам не буде страшний.
Сказав шах і помер. А старший син почав правити.
Спочатку все було тихо, мирно. Шах правив країною, чинив суд, а коли йому все набридло, вирішив податися у мандри. Зібрав він своє військо, залишив замість себе середульшого брата, аж тут менший брат зупинив його:
– Виконуй батьків заповіт. Ти вирушаєш у далеку мандрівку, отож візьми іржавий меч.
Глянув Ахмед на брата і засміявся:.
– А я думав, що ти розумний хлопець. Старий перед смертю бовкнув якусь дурницю, а ти хочеш, щоб я став людським посміховиськом. Хіба мені, шахові, личить носити іржавий меч? Я дарую його тобі.
Сказав і вирушив у дорогу. Йшов він довго чи недовго, нарешті добувся до незнайомої фортеці. Озирнувся Ахмед-шах і оторопів: такого гарного краю він ніколи не бачив. Довкола ліс, дерева такі високі, що аж моторошно стало.
Наказав Ахмед своєму війську спішитися. Поставили вони намети, поїли й полягали спати, а вранці Ахмед подався до фортеці. Брама була зачинена. Але не такий чоловік був Ахмед, щоб його зупинили замки. Зламав він їх, зайшов і побачив, що всередині фортеця ще прекрасніша. За стіною буяв сад, довкола квіти, і на кожному кущі співають солов’ї. Посеред саду – величезний водограй, викладений золотою і срібною цеглою, а всередині сімдесятьма сімома струменями б’є прозора, мов сльоза, вода. Ніде ані душі. Надумав Ахмед покупатися. Але тільки-но він роздягнувся й ступив у воду ногою, як раптом сяйнула блискавка, ударив грім, небо заступили чорні хмари і з’явився богатир на крилатому коні. Він ще не зійшов з коня, а вже закричав:
– Як ти посмів залізти у мій сад? Я зараз тобі голову зітну.
Богатир вихопив меч, в одну мить зітнув Ахмедові голову і зник.
Довго Магомет чекав брата, та так і не дочекався. Зібрав він військо і пішов шукати шаха. І він не взяв з собою іржавого меча. Довго йшов чи недовго, добувся Магомет до тієї самої фортеці й побачив, що стіни її змуровано з людських черепів, а під стіною лежить його вбитий брат. Злякався візир, хотів повернути назад, коли це раптом над його головою з’явився богатир. І сталося все так, як зі старшим братом.
Менший брат Гасан довго чекав братів, але не дочекався і теж став збиратися в дорогу. А був він розумніший і дужчий за своїх старших братів. Не було ще жодного богатиря, якого б він не здолав.
Перед тим як він мав вирушати в дорогу, покликала його до себе мати й сказала:
– Сину, ти йдеш шукати братів. Я благословляю тебе. Тільки послухай мене, візьми з собою іржавий меч. Поки цей меч буде при тобі, ніхто тебе не здолає. А зустрінеш на дорозі людину, якій буде скрутно, не шкодуй сили й часу, допоможи їй. Тоді тобі буде щастити.
Мати відчинила скриню й дістала з неї іржавий меч. Гасан приторочив батьків дарунок до паска й відразу відчув, що сили в руках йому додалося. З невеликим військом вирушив Гасан у дорогу. Довго він ішов чи недовго, нарешті добувся до тієї самісінької фортеці. Брама відчинилися перед ним, зайшов він і побачив одяг своїх братів. Зрозумів Гасан, що брати загинули тут. Почав він шукати їхні тіла, хотів поховати. Коли це спалахнула блискавка, вдарив грім, чорна хмара, що пролетіла над лісом, заступила все небо, а з тієї хмари на крилатому коні спустився на землю богатир і закричав:
– Як ти посмів зайти в мій сад?
Гасан сміливо відповів:
– Не кричи, лиходію. Ти вбив моїх братів. Я прийшов помститися за них. І я тебе вб’ю.
Дістав Гасан меч і кинувся назустріч богатирю. Сорок днів і ночей тривала їхня боротьба, і не змогли вони один одного здолати. Нарешті на сорок перший день Гасан поклав богатиря на землю. З голови богатиря впала шапка, і Гасан побачив, що це не юнак, а дуже вродлива дівчина. Від здивування він знепритомнів і впав ні живий ні мертвий. А коли опритомнів, поряд нікого не було. Лише лежав якийсь папірець. Дівчина-богатир написала: «Я – Пері, дочка франкського короля. Батько хотів мене віддати заміж, але я не пішла й присягнулася, що стану дружиною тільки тому, хто здолає мене. Ти перший, хто мене переміг. Коли хочеш, прийди і проси моєї руки в короля. Я чекатиму тебе».
Зібрав Гасан своє військо й повернувся додому. Розповів він матері про все, посадив на своє місце візира, попрощався,
сів на коня й поїхав. їхав він довго чи недовго, нарешті добувся до галяви. А на галяві лежав див і важко стогнав. Див був такий могутній, що коли стогнав, то двигтіла земля. Підійшов Гасан до дива й побачив, що він загнав у ногу скабку – цілу колоду. Надумав Гасан витягти з дивової ноги скабку, а потім завагався: «А раптом див підхопиться й уб’є мене? Треба щось придумати». Викопав Гасан яму під дивовою ногою, притрусив її хмизом, заліз у ту яму й став звідти витягати колоду з дивової ноги. Але не так легко було її витягти. Мабуть, дивові стало дуже боляче, і він закричав:
– Хто це мене мучить? Стривай, попадешся мені до лап, роздеру тебе на шматки!
Гасан не звертав уваги на цей крик, ще раз сіпнув колоду й витяг її. З рани на дивовій нозі хлюпнула кров. А як вона витекла, див утихомирився й заснув.
Спав він недовго. А коли прокинувся, відчув, що йому дуже полегшало.
Став він роздивлятися й шукати свого рятівника. Але нікого не побачив. Він підхопився, обійшов галяву, та так нікого й не знайшов. І тоді крикнув див що було духу:
– Гей, хто поміг мені? Іди сюди, за добро я заплачу сторицею.
Гасан виліз із ями й підійшов до дива. Побачив його див, упав навколішки й сказав:
– О сину людський, ти врятував мене від смерті. Скажи, чим я можу тобі віддячити?
Гасан відповів:
– Диве, я хочу, щоб ми стали братами. Допоможи мені знайти дочку франкського короля, Пері.
– О сину людський! – вигукнув див.– Я радий бути тобі братом, але того краю, де живе франкський король, не знаю. Сідай верхи на мене, полетимо до мого брата, може, він знає.
Тільки-но Гасан заліз дивові на спину, як той злетів у небо, полинув над селами, над долинами й сів аж у лісі, де стояв палац. А перед дверима, що вели до палацу, сидів білий див-велетень. Він зустрів свого брата, усміхаючись:
– О брате, як добре, що ти привів сюди цього чоловіка. Я його роздеру!
А менший брат відповів:
– Брате, якщо ти хоч доторкнешся до нього, я батькові розкажу, а сам до кінця життя буду твоїм ворогом. Цей чоловік врятував мене від смерті.
Почув ці слова білий див, підняв Гасана й поцілував.
– Коли ти брат мого брата, то й мій брат.
Диви прийняли Гасана як дорогого гостя, але коли хлопець спитав, де шукати царівну, білий див відповів:
– Брате, я теж не знаю, де володіння франкського короля. Це знає наш старший брат, підіть до нього.
Попрощався Гасан з білим дивом, сів на молодшого дива верхи й знову вони злетіли в небо. Полинули над селами, над полями, коли це побачили високу гору, а попід горою чудовий палац. Неподалік від нього сидів сірий див-велетень. Гасан і див сіли біля палацу, і сірий див, побачивши брата, усміхнувся:
– Ласкаво просимо, брате. Де ти забарився? Це ти мені привів цього чоловіка на вечерю?
– Брате,– відповів молодший див,– ніколи не чіпай його. Цей чоловік врятував мене від смерті. Тепер він мені та білому дивові – брат.
Сірий див обняв Гасана, притис його до грудей і розказав про дорогу до франкського королівства.
Гасан і молодший див ішли сорок днів і сорок ночей. А на сорок перший на межі володінь франкського короля див дав своєму названому братові віхоть шерсті і сказав:
– Як буде тобі важко, підпали цю шерсть, і я враз постану перед тобою.
А Гасан дістав з кишені ніж і дав дивові:
– Коли на лезі цього ножа виступить кров, знай, що мені кепсько. Тоді поспішай мені на допомогу.
Вони попрощалися, і Гасан пішов. На дорозі юнак зустрів чабана.
– Добридень, брате,– сказав Гасан,– чи не даси ти мені одного барана?
– Я бачу, чоловіче, що ти чужинець,– відповів чабан,– а за звичаями нашої країни чужинцям виявляють різні почесті. Я дарую тобі барана, бери якого хочеш.
Гасан подякував чабанові, вибрав собі барана, зарізав його, освіжував, а шлунок вийняв, вичистив й надів собі на голову. І одразу ж став схожий на лисого.
Згодом він добувся до столиці франкського короля. У центрі столиці юнак побачив чудовий сад, у якому росли всі дерева, що є на світі. Гасан заліз у сад, скупався в басейні, поїв плодів і ліг спати під деревом. Вранці вартові зловили його й повели до короля.
Король грізно спитав:
– Лисий, хто ти?
– Ваша величність – сказав Гасан,– я блукаю по світу, шукаю роботу. А спати мені ніде. Ось я й заснув у твоєму саду. Коли я чим завинив, накажи відрубати мені голову.
Побачив король, що має справу з розумним хлопцем, і змилувався.
– Я бачу, лисий, ти спритний чоловік. Паси моїх гусей, а за це матимеш і притулок, і харчі.
Гасан погодився. Якось у сад зайшла царівна. Помітила вона, що під одним деревом спить незнайомець. А коли підійшла ближче, одразу впізнала Гасана, хоч він був переодягнений і мав баранячий шлунок на голові. Пері нічого не сказала, побігла до себе в палац. Але з цього дня вона стала дуже сумна. Це помітив король. Пішов він до жінки та й питає:
– Що сталося з нашою дочкою? Чого вона така сумна? Розпитай її. Мені здається, їй уже час до вінця ставати.
Королева улучила зручну хвилину та й питає:
– Чого ти, доню, така сумна? Яке в тебе горе?
Але царівна відповіла, що ніякого горя в неї немає.
А королева стояла на своєму, все допитувалася:
– Ти вже не маленька, доки житимеш з нами? Батько хоче, щоб ти пару собі знайшла.
Дівчина покірно відповіла:
– Мамо, скажи батькові, що коли він хоче видати мене заміж, я проти не буду. Тільки ж хай усе буде за нашими звичаями.
А звичай у цій країні був такий, що женихи ходили під балконом, дівчина обирала того, хто припав їй до серця, і давала знати про це, кинувши яблуко. Король одразу наказав, щоб усі юнаки з його королівства пройшли під балконом принцеси, але ніхто їй не сподобався. Король розсердився, а Пері похнюпила голову й відповіла:
– Тату, той, кого я чекала, не прийшов.
Довго думав король, хто ще з юнаків є у його країні, і не зміг згадати. Нарешті візир підказав:
– Залишився тільки лисий, котрий пасе гусей.
– Тоді приведи його, нехай ще лисий походить під балконом,– сказав король.
Візир привів Гасана. Тільки-но королівна побачила його, одразу ж кинула яблуко. Гасан піймав яблуко, поцілував й приклав руку до серця. А король дуже розгнівався й наказав вигнати з міста і дочку, і лисого. Але вони не журилися, а стали жити в невеличкому селі в любові та злагоді.
ї сталося так, що невдовзі король занедужав. Хоч скільки приводили лікарів, ніхто не міг вилікувати його. Почув про це Гасан, пішов на галяву й спалив шерсть дива. У ту ж мить з’явився див.
– Що накажеш, брате мій? – спитав він, поцілувавши Гасана.
– Мій тесть, король франкський, занедужав. Як його порятувати?
Див подумав і відповів:
– Треба підстрелити джейрана, зварити його голову й напоїти відваром хворого. Як тільки вип’є – одразу одужає.
Гасан підстрелив джейрана, зварив його голову, налив повну чашку відвару, перевдягнувся й подався до короля. Той не впізнав свого зятя й спитав:
– Хто ти, добрий чоловіче? З чим прийшов?
Гасан відповів:
– Хай буде здоровий король! Я лікар, приніс ліки.
– О юначе! – вигукнув король.– Якщо ти вилікуєш мене, я тобі дам усе, що захочеш. Але якщо твій відвар не допоможе, знай, я накажу відрубати тобі голову.
Гасан нахилив голову на знак згоди і подав королеві чашу з цілющим напоєм. Той випив і відчув, як хвороба одразу покинула його тіло. Король підвівся, потягнувся й спитав:
– О юначе, що тобі дати? Проси все, хоч півкоролівства.
Але Гасан вклонився і відповів:
– Хай буде здоровий король, мені не треба ніякого багатства. У мене лише одне прохання – помирися з дочкою і зятем.
Король дуже не хотів цього, але довелося все-таки погодитися. Наступного дня він наказав покликати дочку і її чоловіка. Коли королівна зайшла, король побачив, що поряд з нею йде його вчорашній лікар.
– Донечко,– спитав він,– ти вигнала свого лисого? Що це означає?
Гасан надів на голову баранячий шлунок і став знову лисим. Король здивувався.
– Тату,– сказала Пері, впавши на коліна,– юнак, котрий поборов мене, стоїть перед тобою. Він син ісфаганського шаха.
Король вибачився перед Гасаном і влаштував молодим бучне весілля. Сім днів і сім ночей гуляли в королівському палаці, і весь світ довідався, що франкська королівна вийшла заміж.
А треба сказати, що з нею хотів побратися король іншої країни, але вона йому відмовила. Тієї ночі, коли скінчилося весілля, він побачив уві сні, що франкський король видав свою доньку за невідомого юнака. Він не повірив цьому й, прокинувшись уранці, заслав своїх сватів до франкського короля. Та свати повернулися ні з чим. «Царівна вже вийшла заміж»,– доповіли вони. Тоді ображений жених зібрав свою рать і напав на франків. Довідавшись про це, Гасан попросив у тестя дозволу і сам-самісінький пішов назустріч ворогові. Почалася січа, така кривава, якої світ не бачив. Гасан узяв у руки великий ланцюг і перебив ним стільки ворогів, що довкола лежали гори вбитих, а ворожого війська все не меншало.
Сорок днів і сорок ночей бився Гасан. Побачив ворог, що йому не здолати богатиря, і вирішив вдатися до хитрощів. Скликав король усіх відьом і сказав:
– Хто з вас обдурить або зачарує Гасана, той одержить золота стільки, скільки він сам важить.
Першою озвалася баба-яга. Вона сказала:
– Дай мені десять богатирів, і я приведу його живим до тебе.
Дав їй король десять богатирів. Посадила їх відьма у глек, сама залізла на нього, й полетіли вони до франкської землі. Сіла в лісі, сховала глек і богатирів і пішла по селах та містах жебрати. Ходила, блукала й опинилася під балконом Пері, саме коли та вийшла.
Баба-яга спитала:
– Чий це палац?
– Хіба не знаєш? Це палац королівського зятя Гасана.
– Дочко,– скрикнула стара,– хай береже його аллах!
Якби не він, ворог давно перебив би нас усіх. Він непереможний богатир. Тільки ж у чому його сила?
Дізнавшись, що сила богатиря в іржавому мечі, баба-яга повернулася в ліс і стала чекати вечора. Як тільки всі поснули, вона привела богатирів до Гасанового палацу. Пізньої ночі, коли Гасан спав міцним сном, вона відчепила від його паска меч.
Гасан заснув ще міцніше. Зв’язали йому богатирі руки й ноги, схопили його та жінку і в тому ж глеку прилетіли до свого короля. Посадив король Гасана у в’язницю, а його жінку відвів у свій гарем.
Того ж дня дістав див ніж і побачив, що з його леза капає кров.
Ударив він на сполох, скликав усіх своїх братів. Зібралися всі диви, оточили столицю франкського короля. Прокинувся король рано-врані, бачить – диви оточили його місто. Послав він воїнів дізнатися, що сталося, але ніхто не посмів навіть близько підійти до них. Тоді уздрів король, що один див прямує до палацу. Всі поховалися. Король з ляку хотів залізти під трон, але див крикнув йому:
– О сину людський, не бійся, тільки скажи, де наш брат Гасан? Що з ним сталося?
Король розповів про всі події, і див наказав своїй раті оточити вороже місто. Потім він послав гінця, щоб той сказав королеві, котрий напав на франків, що коли він у цю ж хвилину не поверне Гасана і його дружину цілими і здоровими, то на його землі каменя на камені не залишиться. Король так злякався, що одразу віддав Гасана й царівну. Але Гасан усе спав міцним сном. Диви занепокоїлись, а королівна пояснила:
– У Гасана вони викрали його іржавий меч. Поки меч не повернуть, Гасан не прокинеться.
І проводир дивів наказав хоч з-під землі, але дістати іржавий Гасанів меч й принести йому. Диви одразу накинулися на ворога, відняли меч, принесли своєму проводиреві. Тільки-но меч приторочили Гасанові до паска, як він чхнув і розплющив очі.
Весело відсвяткували диви свою перемогу.
Гасан з дружиною повернувся на свою батьківщину й зажили вони в щасті й радості.
