МАТІС глухо:
— Хто зна… Ні, це не фаталізм… Тут щось є… Тут якась залізна логіка…
ОЛЬГА, потискуючи плечима, як від холоду, і щось думаючи:
— Гм… Ну… Гаразд…
МАТІС:
— Ні, так не піде. Я в Вашім тоні чую Ваш намір обдурити долю… фрау Ольга!.. Я солдат!!. І звик дивитися найстрашнішому сміливо в обличчя… Солдат знає, що долю не обдуриш… Прошу зіграти зо мною чесно і без крутійства.
ОЛЬГА, жартуючи:
— Алеж Ви пристрелите…
МАТІС:
— Фрау Ольга!… (відстібає пістоля й подає їй) — Ось Вам мій пістоль і прошу Вас пристрелити мене, як пса, коли я дозволю собі хоча б вийти з рівноваги…
ОЛЬГА:
— Покладіть собі пістоля там… Ну, гаразд… (дістала шахи і поклала на столик).
МАТІС скинув кашкета, розстебнув шинелю і, не скидаючи її, важко сів біля столика, кашкет, поклав на рояль:
— Прошу… — показав жестом насупроти.
ОЛЬГА накинула хустку на плечі й сіла досить вигідно.
В напруженій тиші почали розставляти шахи, А, коли розставили, МАТІС подивився на Ольгу тихо та:
— Отже — Ви знаєте в чім справа… Прошу грати серйозно.
ОЛЬГА:
— Очевидно…
— Ні, я хочу, щоб Ви дали слово.
ОЛЬГА знизала плечима, а тоді задумливо, трохи іронічно:
— Ви даремно тоді розгнівалися, гер Матіс! Програти мені — не так уже й ганебно, — я інженер-хемік, а значить і математик.
МАТІС, глянувши на неї пильно:
— Я також… Жду на Ваше слово.
ОЛЬГА, зсунувши брови:
— Ну, добре!.. Слово.
МАТІС зідхнув з полегкістю:
— Так. У Ваше слово я вірю, Фрау Ольга!..
Погадали. Білі випали Матісові. Матіс мовчки зробив хід і за весь час гри не промовив ні слова. Він грав надзвичайно зосереджено. Він хвилювався, мінився на обличчі, хоч як тримав себе. ОЛЬГА грала спокійно, поглядала насмішкувато на схилену голову Матіса; іноді поводила плечима і тоді поправляла хустку, що сповзала.
В сумежній половині ГРИЦЬ тихенько склав свої пензлі, заглянув в щілину й вийшов.
4
Через деякий час МАТІС звівся і, закурюючи, пройшовся по кімнаті… Підходив до столика, думав і знову проходився. Потім сів, підперши голову. Робить хід… Грають…
5
В сумежну половину зайшла КАТРЯ. Подивилась в щілину, здивувалась, майже з розпукою покрутила головою:
— До чого вони дограються?!..
6
Увійшла МАТИ й сіла на ослінчику, дивиться запитливо на Катрю… Та показала в щілину й зробила великі очі, з розпукою, з страхом, з захопленням:
— Воює!…
МАТИ перехристилась…
РАПТОМ В ДВЕРЯХ ЩОСЬ ЗАШКРЯБАЛОСЬ… КАТРЯ кинулась туди навшпиньках. Та…
7
… Відчинились двері і вбігло босе ДІВЧА, бліде, простоволосе, дико озираючись і ледве відсапуючись… Хотіло раптом крикнути, але Катря закрила йому уста рукою:
— Тихо, Прісю!.. Бог з Тобою… Що таке?!..
— Ой, Катрусю!.. Ой, тіточко!.. (до матері)… Ой, люди добрі!!.
— Та що таке?!. Не ойкай…
— Максима вбито!!. І Кирпиченка схоплено… Був страшний бій… Багатьох побито… Був такий страшний бій…
КАТРЯ вхопилась за голову в дикім жаху, задихаючись:
— Прісю-у!!!. Бог з тобою!..
ПРІСЯ:
— В Кривій Балці… Він одбивався гранатами… Вже був поранений… А тоді… (і зомліла; лише встигла прожебоніти:).— “Там… чоловік… жде…”
КАТРЯ й МАТИ, майже зомлілі самі, потягли її, як злодії, десь з собою з хати…
8
Тихо. Гра набула найвищого напруження…
І враз несподівано закінчилась… ОЛЬГА одкинулась на спинку крісла і глянула на пістоль… А МАТІС блідий, скуйовджений тяжко звівся і тремтячою рукою провів по шахах, перекинувши їх…
ОЛЬГА теж звелась і, тихо зідхнувши та посміхнувшись самими устами:
— Гер Матіс… Я виконала слово… і Ваше прохання…
МАТІС блідий, погноблено:
— Дякую… (і стояв, дивлячись просто себе; вийняв цигарку, закурив:) Та-а-к…
9
— Ольго!.. — почувся десь жалібний голос КАТЕРИНИ.
— Пробачте, я зараз… (аж зраділа Ольга нагоді вийти) — Не переймайтесь, то забобони… (поправивши хустку, пішла).
10
МАТІС лишився сам. Термосить чуба. Про себе:
— Так… Ні, це закономірність… Ясно… (подивився по хаті розгублено) — Розгром… Так… І — смерть!.. (поводить плечима) — Ось тут я потерпів повний розгром. (Дивиться на фотографію Ольги… Термосить чуба… Бере з бібліотеки книгу — Шопенгауера — дивиться й кидає її геть… Стоїть…) — Ось в цій убогій, брудній норі і — так нещадно роздавлений!.. Я відчуваю, як земля утікає з під ніг… Вісті з фронту жахливі!.. Десь отут, десь саме отут весь наш райх нагло зломився надвоє… Ха… (тре очі) — Чорт!.. Аж моторошно, так це все просто і так багатозначно, і так трагічно…
(Похнюплено дивиться на фотокартку Ольги. Потім бере її і, озирнувшись, ховає в кишеню. Зідхнув…)
11
Входить ОЛЬГА. Вона бліда, стривожена… Аж Матіс звернув увагу:
— Фрау Ольга! Що з Вами?!.
— Все в порядку… Це пройде… Стомилась..
МАТІС бере кашкет:
— І так… Ну, що ж… (і дивно зміненим голосом) — Прощавайте, фрау Ольга!..
ОЛЬГА, одвернувшись до вікна, про себе: — “Не вбито, а поранено та й взято живим… Повісять…” (хруснула пальцями. А тоді обернулася до Матіса, якийсь час дивилась, щось зважуючи… Та й зідхнула…) — Щасливо, гер…
МАТІС:
— Я йду перевірити… Ваш присуд…
ОЛЬГА:
— Ах, гер Матіс!.. Я ще не видаю присудів…
МАТІС:
— Ви не бажаєте мені щастя, під Сталінградом?..
ОЛЬГА дивиться на нього усторч великими очима повними сліз, аж Матісові пересмикнулось обличчя під тим поглядом, говорить тихо:
— Гер… Там… Там три моїх рідних брати!.. Вони втекли з вашого полону від знущань і голодної смерти… І тепер вони там… Але — (покрутила головою) — я не бажаю вам зустрічі… Гнів розчарованих, гнів обдурених, гнів змарнованих надій, плеканих довгі роки по тюрмах і каторгах, гнів потоптаної віри в людську честь — є всесокрушающий!.. Як гнів обдуреної дівчини, що ждала нареченого, а діждалась…
МАТІС глянув пильно в очі…
ОЛЬГА:
— Нічого… Як будете вертатись, заходьте… (смутно, іронічно) — Особливо з перемогою…
МАТІС:
— Ви не бажаєте нам щастя?.. Ви не вірите?..
ОЛЬГА:
— Це од мене не залежить… Це залежало від Вас..
МАТІС:
— Ви кажете “залежало”, а тепер?
