МАКСИМ:
— Якого “Гриця”?!.
— Нашого…
— Що?!.. — аж почав зводитись. — Він живий?… Прийшов?..
(шепоче):
— Боже мій… В вогні не горимо, в воді не тонемо, на Сибірах не загибаємо!.. І… от… (розводить однією рукою тужно)… Твої брати потікали з полону, Ольго…
ОЛЬГА шарпнулась:
— І де вони?..
КАТРЯ шарпає легенько:
— Ходім, Максиме…
МАКСИМ:
— Пішли ніби назад… Якщо не постріляли їх, то воюють… Під Сталінградом…
ОЛЬГА дивиться допитливо, нервово перебираючи пальцями:
— А… інші?.. Твої?…
МАКСИМ зідхає, дивлячись на свої ноги:
— Олександер — командує дивізією… Якщо отак теж… (дивиться на свої ноги й зідхас.) — Мабуть під Сталінградом… Альоха — водив звено на Берлін… (посміхається гірко) — та все питав — де йому сідати… “Наказуй, брате, де мені сідати?…”
(раптом дивиться на Ольгу розширеними очима) —
— Де йому сідати?.. Ольго, Ольго!!. (з трагічною розпукою) — Де сідати Альосі з його літаками, га?!?.
(шалено крутить головою, либонь плачучи) —
— Там, де й мені з моїми танками…
КАТРЯ:
— Ходім, Максиме… до операційної… Там хірург…
ОЛЬГА:
— Ні, Катре… Ти покличеш Гриця… І оперуєш сама… Зрозуміла?.. Там, у тій кімнаті…
КАТРЯ швидко вибігає… Згодом входить ГРИЦЬ, шкутильгаючи, з таємничою міною закриває двері…
6
ГРИЦЬ підходить до Максима, вражений: —”Максиме”!!.
— “Грицьку”!..
Вони обіймаються, поляпуючи один одного по спині…
— Чорт!!. (це Гриць) — Комбриґ… Га-га…
— Арештантюга!.. (свистить) — Та ти вже сивий, юначе!..
ОЛЬГА квапить…
Всі вони виходять десь до сумежної кімнати…
7
Згодом — перебігає КАТРЯ з інструментами та іншими причандалами для операції, ще й з оберемком якоїсь одежі під пахвою…
8
ОЛЬГА виходить і тихенько закриває за собою двері. Йде щоб защіпнути двері вихідні, що їх Катря покинула майже навстяж…
У цей час — стук!.. І не встигла Ольга зорієнтуватися, як
9
увійшов ДОЛМЕТЧЕР і став, клацнувши обцасами… ОЛЬГА з досадою, стріпнувши волоссям та й враз опанувавши над собою, зумисно голосно:
— А-а-а!.. Герр долметчер!!. Будь ласка! заходьте!!.
ДОЛМЕТЧЕР, знявши свого “кораблика” і витираючи спітнілого чуба, заходить до мешкання ОЛЬГИ і стає розгублений. Збирається з відвагою…
ОЛЬГА сідає біля рояля, голосно:
— Сідайте, будь ласка!.. Отже?!.
ДОЛМЕТЧЕР:
— Отже… (витираючи піт, запобігливо, підхлібно сміючись) — Я шукав для Вас квітів… Я з ніг збився… Шеф мене заганяв за ці три дні через Вас. Але в цій Азії!!. (розводить руками) — То є, прошу пані, така Азія, така дика Азія, де навіть такий шеф, володар і пан тут, не може освідчитись прекрасній дамі китицею троянд…
ОЛЬГА, насупивши брови, іронично:
— Цей текст склав Вам шеф, чи ви самі?..
КАПКА (себто Долметчер):
— Шеф?.. Ні… ні… це…
ОЛЬГА мило:
— Гм… То Ви поет… З покликання чи?..
КАПКА зніяковів, розгублено витріщив очі…
ОЛЬГА з досадою, примружившись:
— Ну ось… По уніформі Ви військовий. Принаймні, коли Ви б’єте обцасами, то я думаю, що розмови з Вами мусять бути ділові, стислі, по-військовому ляконічні й ясні… Правда ж?.. Отже?.. Ви принесли відповідь?
КАПКА:
— Так… Так, пані… (хоче сказати титул, але Ольга перебиває)
ОЛЬГА:
— На питання, поставлені мною і повторені йому Вами?
— Так, пані…
— Ви повторили йому точно?..
— Так, пані… е…
ОЛЬГА підказує:
— “Баронесо”…
КАПКА:
— Так, пані Баронесо!..
ОЛЬГА:
— Отже?.. Як Ви поставили перед ним питання?
— Так як ласкава пані веліли… “раніше ніж прийняти перепрошення, ласкава пані хоче знати, — чи пан Комендант перепрошує її насамперед як жінку, чи як баронесу? і… пані сподобалась насамперед як жінка, чи як баронеса?..”
ОЛЬГА закушує губу:
— Гаразд… Я Вас слухаю… (недбало переступає пальцями по чорних клявішах, мов би числячи їх).
КАПКА:
— О, для мене це була велика несподіванка, пані… Вперше, відколи я його знаю, він не гримнув несамовито, а навпаки — раптом весело зареготався та:
“Ого-го!..— каже. — Ну, цим я остаточно переконаний, з ким маю до діла…
ОЛЬГА:
— І ?..
— І прислав мене гальопом от… (і враз звівшись поштиво) — Гер Матіс перепрошує Вас насамперед, як чарівну жінку…
ОЛЬГА:
— Та-ак…
— Як чарівну жінку… з роду…
ОЛЬГА призирливо:
— Ага… Отже — що насамперед, чи як чарівну жінку, чи “з роду”?..
КАПКА:
— Як чарівну жінку… (і аж махнув рукою нетерпляче) — Ах, Боже мій!.. Пощо це все, коли все ясно… І подобаєтесь Ви йому насамперед, як чарівна жінка…
ОЛЬГА в тон:
— “З роду…”
КАПКА:
— Така жінка, як Ви, виключає навіть думку… Ясно…
ОЛЬГА подивилась пильно:
— Хто зна… Для мене, наприклад, неясно, а що б він сказав, коли б та чарівна жінка була взагалі без роду… так собі, чарівна жінка без роду, без племени?…
