КАПКА сміється:
— Якби ж… Але пощо фантазувати… Ви маєте велике щастя, пані…
— А саме?
— Якщо Ваша мати баронеса, то…
— Гм… То?..
— Він велика людина… Він культурна людина… Ви йому дуже сподобались, і я вам кажу від себе — Ви маєте таке щастя!..
— Але він мені не сподобався і… я не маю ніякого щастя…
— Пані!.. (і враз засміявся недовірливо) — Жарти… Таке щастя… Ви б могли бути перекладчицею…
ОЛЬГА:
— То для мене занадто шляхетна служба…
КАПКА на цей раз таки з пересторогою:
— Пані!..
ОЛЬГА, розмірковуючи, іронічно:
— Він перепрошує мене, як “чарівну жінку”?
— Так…
— І ви ось звиваєтесь, як вуж, тільки тому, що я “чарівна жінка”?
— (посміхається запобігливо) — Ну, так…
— І він — культурна людина?!.
— Яволь!..
ОЛЬГА встала і пройшлась. А тоді підійшла до вихідних дверей і, відхиливши їх, голосно гукнула:
— Мамо-о!!. На хвилинку зайдіть!.. (Вернулась на місце і з гонором:)
— Отже ми це перевіримо… Скажіть йому, що моя мати не тільки Баронеса, вона вище за всіх баронес для мене… Вона — Мати… Моя Мати… Ви про все це доложите шефові…
10
Відчинились двері… КАПКА аж звівся шанобливо і став, виструнчився, тримаючи “кораблик” у руці… Увійшла МАТИ, витираючи ножі й виделки…
ОЛЬГА:
— Мамо…
— Чого, доню?..
КАПКА витріщив очі розгублено. Розгубленість перейшла в мовчазне приголомшення…
ОЛЬГА:
— Скажіть, мамо, чи Ви баронеса, чи не баронеса?.. Я от Вас зву і титулую Баронесою!..
МАТИ посміхнулася, добрі зморшки, як промінчики, спалахнули на обличчі:
— Про мене, доню… Називай хоч горшком, дитино… Вечерять зараз давати?…
ОЛЬГА:
— Потім, мамо… Гаразд… Ідіть…
(мати вийшла)
11
Прочунявши, КАПКА дивно перевтілився. Раптом оскаженів, аж щелепи йому натряслися, став такий величний та грізний, мов би сам Матіс. Як не гримне враз по-салдафонськи, брутально:
— Як! Ви! Сміли!?!?, Га!?. Що це?!.
ОЛЬГА скептично:
— Руіґ, руіґ, гер… долметчер!.. Сідайте…
Але КАПКА не сідав… Тон він знизив, але тільки тому, що його душила лють:
— Як ви сміли, га?!. (надів “кораблик”, зухвало розходившись по кімнаті) — Ні!.. Як ви сміли??!.
ОЛЬГА, зблідши:
— Ви очевидно хочете сказати, як він смів, ваш шеф — культурна людина — на “чарівну жінку” вимахувати пужалном?.. І як ВИ смієте, денщик свого шефа — тут гримати?!!. Чи ви забули, що ви тільки денщик?..
КАПКА ще дужче закипів, аж порскав…
ОЛЬГА убійче мило:
— Не хвилюйтесь… Ваша лють — то звичайна плебейська лють, гер долметчер, і тільки… Сідайте!..
КАПКА гонористо задирає голову, роззявляє рота, щоб щось зухвале вимовити…
ОЛЬГА, глядячи пильно усторч, з убійчим спокоєм, так уїдливо, наче холодну воду ллючи:
— Гм… Може Ви мені поясните нарешті — в кого ж закохався ваш шеф? — у вас чи в мене?..
КАПКА знітився враз:
— Але…
— “Але” існує тільки для денщиків, а ваш шеф — володар… Чи не так?..
КАПКА, намагаючись триматися горою:
— Шеф… закохався в… баронесу…
ОЛЬГА презирливо:
— То йому так здається… То ми ще будемо бачити, пане… Як пак вас звати?..
— Капка!
— Сідайте, пане Капко… (і так іронічно, зумисне повторюючи банальність) — Хіба “любов не сильніша за все?” — це, вдається, у всіх романах і у всіх календарцях позаписувано… А раз так — то значить це вічна істина, сильніша за всі баронські титули і обов’язкова навіть для Матіса… Чи не так?!. (сміється).
КАПКА йорзав разгублено… А далі з розпукою.
— Боже… Що ж я йому скажу?!.
— Що хочете, після того, як розкажете все що чули й бачили.
— Але ж, пані!.. (і з несподіваним чуттям до господині) — Ні… Я не можу все розповісти… Це щось страшного… Він вас усіх повішає… І найперше…
— …І найперше — вас?
— І мене… Він мене прожене… Він візьме того москаля… Через вас москаль візьме гору!..
— Мені байдуже, котрий з денщиків візьме гору, пане…
КАПКА схопився:
— Пані!.. Ви забагато собі дозволяєте!.. (хвилюючись, пройшовся, зачепився очима за портрети на стіні, роздивляється їх всі підряд).
ОЛЬГА, зідхнула:
— Якщо припустити, що тут ви господр, то можливо.
КАПКА з несподіваним зухвальством; гонористо:
— Так. Я тут господар..
ОЛЬГА щиро вражена:
— Ого-о?!. Та-ак?.. І той москаль теж?.. Алеж, дозвольте — москаль старший чином… Гм… Хто ж ви?
КАПКА:
— Я? (і гордо, озирнувшись на всяк випадок кругом, а тоді з виключним апльомбом:) — Українець!
ОЛЬГА:
— Не може бути!.. (оглянула пильно його уніформу і щиро.) — А я думала, що Ви і той москаль — теж представники герренфольку!..
КАПКА з тим самим апльомбом:
— Я завойовник!..
ОЛЬГА іронично:
— Бачу… Ви так говорите, як союзник Матіса…
— (гордо) — Яволь!..
— І москаль теж?.. (стомлено) — Ну, гаразд…. Тоді йдіть і розкажіть йому все, що тут бачили й чули… До-речі, звідки ви?
— (гордо) — 3 Европи!
ОЛЬГА хитає головою з щирим смутком:
— Боже мій… (тре чоло) — Якщо Ви з Европи, то звідки ж тоді ваш комплекс плебея?!..
КАПКА з пересторогою:
— Пані-і!!.
