Жив собі в давні часи бідний чоловік, і було в нього два сини – старший і менший. Брати були дружні, в усьому допомагали один одному.
Рано-вранці вони вирушали в гори по дрова, потім старший брат продавав ті дрова на базарі, а менший брав вудочку і йшов до озера ловити рибу.
Брати ніколи не сварилися. І хоч нерідко вони лягали спати голодні, в господі завжди панували злагода і мир.
Якось вернувся старший брат додому і став чекати меншого. Жде, жде – не йде менший брат.
– Де ж це він блукає? – стурбувався старший брат.- Незабаром стемніє, а його нема й нема.
А менший брат сидів тим часом над озером, рибу ловив. Йому вже давно додому час, а він ще не зловив жодної риби. “Як же я додому без риби вернуся? – думає.-Батько в нас зовсім старенький, хіба ж можна його засмучувати? Та й братові нічим буде повечеряти. Він увесь день дрова рубав і напевне ж неабияк зголоднів”.
І щойно він так подумав – пішли по воді великі кола, і виринув короп. Підплив короп до берега, діждався великої хвилі і виплюнув блискучого камінчика. Виплюнув і в глибину пірнув, а камінчик той хвилею на берег винесло.
Узяв молодший брат камінчик, дивиться, а то і не камінчик зовсім, а велика перлина. Загорнув він її в хустину й додому приніс. Стали батько з братом перлину розглядати, а вона аж горить, різнобарвними вогнями переливається.
Намилувалися брати з батьком перлиною і сховали у скриню, куди завжди зсипали рис. Скриня все одно порожня стояла, в домі давно вже не було ніяких запасів.
Вранці підвівся старший брат і закортіло йому ще раз на перлину глянути. Підняв він віко й закляк від подиву: скриня вщерть повна рису, а зверху на ньому перлина лежить.
Почав старший брат будити батька й меншого брата:
– Вставайте, вставайте, ідіть сюди! Гляньте на це диво!
Підбігли батько з братом до скрині, очам своїм не вірять: учора скриня була порожнісінька, а сьогодні в ній повно зерна!
– Оце так перлина!-каже менший брат.-Оце-то подаруночок!
Вирішили брати ще раз випробувати перлину. Висипали із скрині все до останньої зернини, поклали на дно перлину й віко опустили.
Наступного дня відчинив старший брат скриню, а в ній знов повно рису і зверху перлина лежить.
Ще дужче зраділи брати.
– Ну, батьку, тепер ми будемо жити заможно й без клопотів. І по дрова ходити не доведеться, і риби ловити не будемо.
Спохмурнів старий батько, похитав сивою головою і сказав:
– Пусте ви кажете, сини мої милі. Все життя я не цурався ніякої роботи, все життя жив чесною працею, а ви неробами прожити хочете. Роздайте рис біднякам і йдіть по дрова. А перлину в озеро киньте, бо не принесе вона людям щастя, а тільки породить у їхніх серцях заздрощі й лихі наміри.
Зажурилися брати – дуже не хотілось їм розлучатися з перлиною,- але знехтувати батькове слово не посміли. Пішли вони до озера й кинули перлину з високого берега – тільки кола по воді пішли.
Роздали брати біднякам рис, що був у них вдома, і стали, як і раніше, рубати дрова та ловити рибу.
І жили вони ще довго й щасливо. Бо тільки той, хто чесно трудиться, може спізнати справжнє щастя.
