Був собі король. Мав він одного сина: той син був такий силач, що подібного йому ніде не можна було найти. Король помер. Він зробився королем і сказав об’явити по цілому королівству, що всякий чоловік може приходити з ним боротися. Кілько не приходило людей, каждого забивав він руками. Одного разу прийшла до нього баба з сином і сказала, що знає, де єсть чоловік вельми сильний. Король обіцяв їй за теє дати багацько грошей і просив, щоб вона привела того чоловіка. Тоді баба сказала:
– Він не схоче до вас прийти. Треба, щоб ви поїхали до нього. Він живе на битому полі, їздить на сивому коні, називається Поланином. Кілько не приходило рицарів з ним битися, то кожного забивав.
– Я би поїхав до нього, – каже король, – но у мене нема ні одного коня, на котрім я міг би їздити, – що сяду на котрого, то зломиться, як гіллячка; і ні одного меча, котрим можна було битися, – що вдарю ним об землю, то розсиплеться, як порох.
– Я вам і на теє пораджу, – казала баба, – кажіть погнати коней до води, і над котрим будуть літати орли, на тім ви й зможете їздити; а підіть до Красного Магазина й одірвіть підлогу, там знайдете не тільки один меч, но і цілую збрую, котрая ніколи не переломиться.
Король, заплативши бабі, казав погнати коні до води і сам пішов за ними. Зловив коня, одкопав збрую, сів на коня і поїхав дорогою, котру йому баба показала.
Їхав він один місяць, другий, накінець на третій місяць приїхав на біле поле. Аж глядить, щось миготить по полю. Цікавість його взяла зобачити, що то таке. Випустив коня і як близько під’їхав до нього, то пізнав, що то їде чоловік на коневі, а коли з’їхалися, то король сказав:
– Як слихом слихати, як видом видати – Поланин?
А той сказав:
– Як слихом слихати, як видом видати – король Іван? Чи будем битися, чи будем миритися?
– Будем битися, – сказав король.
І як зачали битися, то аж три дні билися, накінець Поланин охляв і каже:
– Довго ми билися, ну, теперечки погодім.
– Добре, – сказав король, – але з такою умовою, що ти поїдеш зі мною у світ.
– Добре, – сказав Поланин.
Всілись на коні і поїхали.
Їдуть і їдуть – і приїхали до однієї корчми.
Була там гарна шинкарочка. Поланин її полюбив і просив короля, щоб побавитися в тій корчмі зо дві неділі. Король розсердився на теє.
Разу одного король вийшов надвір і глядить, що вельми велика хмара йде. Король вернувся до хати і каже до Поланина:
– Не знаю, чи буде то дощ, чи град, бо вельми велика хмара йде.
Поланин вийшов надвір, поглядів, кликнув короля і сказав йому:
– Треба мені їхати, бо Катерина вислала проти мене військо, а то не хмара, тільки пил од ніг кінських. Вже шість раз вона висилала проти мене військо, а я сам-один його завсігди забивав.
Король став його просити, щоб дозволив йому поїхати збити теє військо. Перше Поланин не дозволяв того, а потім згодився і таку дав йому пересторогу, що як прийде він до війська, то щоби перехрестив його мечем, а тоді воно само йому піддасться. А як поб’є усе військо, щоби не біг за зайцем, котрий вискочить з останнього забитого.
Король сів на коня і поїхав. На дорозі стрівся з військом, зробив так, як йому Поланин казав: збив його і ждав до тієї пори, поки не вискочить що-небудь із забитого.
Накінець вибіг заєць, а він – за ним, і біг через поле і ліс, аж прибіг до якогось палацу. Брама сама одчинилась, заєць вбіг, брама хутко зачинилась, і він остався перед брамою. Їздив коло стін і не міг ніде влізти, пішов своєю дорогою і вернувся до корчми. Поланин спитав його, чи гнався він за зайцем. Він сказав, що ні, і зостались ще на дві неділі в корчмі, щоби оддихнути.
Знову король побачив хмару і питався:
– Чи то буде дощ, чи Катерина проти тебе військо шле?
Поланин поглядів і сказав, що то Катерина військо шле. Король знову поїхав, збив військо і погнався вже за лисом, котрий вискочив із вояка. Не догнав його і повернувся назад. Таким способом зробилося і третій раз, та з вояка вискочив кіт. Брама одчинилася, – у браму влетів він і кіт. Поставив коня, а сам пішов у палац за котом. Перейшов одне, друге, третє – і накінець вийшов на дванадцяте, й почув голос:
– Ах, моя нещасная доле! Згинуло все військо!
Катерина схопила меч, одчинила двері і кинулась на короля й почала з ним битися.
Та король вибив меч з рук, а побачивши, що вона дуже хороша, полюбив її і просив, щоб вона за нього пішла. Вона згодилася, та просила його, щоб він дозволив поїхати до свекрухи. Оддала йому ключі і просила його, щоб він не ходив до того покою, що зав’язаний ликом. Сіла до карети і поїхала.
Король, зоставшись сам-один на цілий двір, став обходити усі покої, аж прийшов до того, що зав’язаний личком. Охота його взяла зобачити, що там є. Одв’язав личко і ввійшов до одного покою – аж там сидить баба з верстатом і робить людей: що кине шпулем, то вискочить солдат, як міцній кине, то вискочить унтер-офіцер, іще міцній кине, то вискочить офіцер.
Король зобачив теє, убив бабу, сам сів за верстатом робити, та йому теє жодним способом не вдалося. Тоді він пішов до другого покою, аж глядить – уся хата завалена людьми, пішов до третього покою – аж бачить, що чоловік висить на круках, перед ним лежить в’язочка сіна і чашка з водою.
– Випусти мене з тих круків, – обізвався чоловік, – а я тобі за теє три рази життя подарую.
– А як мені тебе випустити? – сказав король.
– Дай мені в’язочку сіна з’їсти і чашку води випити, а я тоді сам зірвуся.
Король подав йому сіна – він з’їв, подав води – він випив, стрепенувся, злетів з гаків і полетів, не подякувавши королеві. Король задумався, що то був за чоловік, аж тут кіт прибігає:
– Нащо ти випустив чорта з гаків? Він схопив твою жінку і полетів на Лисую гору.
Король заплакав і став просити кота, щоб він його випустив з того замку. Кіт показав, де він може зійти на діл. Він взяв рушницю і пішов.
Іде він один місяць, аж приходить над якесь озеро. Схотілось йому їсти, став глядіти, чи нема що застрелити. Підійшов ближче і побачив качку з каченятами і вже хотів до неї стріляти, та качка стала в нього проситися, щоб він не робив її дітей сиротами, й обіцяла йому за теє, що він захоче.
Він став її просити, щоб вона показала йому дорогу на Лису гору.
Вона йому показала і дала три пірця, щоб він їх присмалив, як треба буде йому чого до неї.
Він пішов. Приходить на Лису гору, аж у брамі стоїть кінь на трьох ногах. Він поглядів на нього – не думав, що той кінь може йому зашкодити.
Вийшла до нього Катерина і почала його лаяти за теє, що він випустив чорта з гаків, і казала, щоб він з нею утікав. Сіли на коня і поїхали.
Чорт вернувся вночі додому і, не заставши Катерини, став питатися в коня, де вона поділася.
– Прийшов той чоловік, – сказав кінь, – котрий тебе випустив з гаків, взяв її і поїхав.
Чорт скрутився. І спитав коня:
– Чи ми їх доженемо?
– Насіємо жита, змелемо, з’їмо і ще їх доженем, – сказав кінь.
Насіяли жита, зробили хліб і поїхали, на дорозі нагнали їх. Чорт схватив його за лоб і сказав:
– Ото тобі один раз дарую життя.
Одібрав Катерину, а його покинув.
Король пішов другий раз по Катерину, та чорт його догнав і знов його життям подарував.
Пішов третій раз – так само зробив з ним чорт, а за четвертим – взяв його за лоб, трухнув, що аж кісточки остались.
Качка заскучала за ним, що так довго його не бачила, прилетіла, зобачила, що він забитий лежить. Взяла грудку золота, під одне крило одну пляшку, під друге – другу і полетіла там, де біси стережуть воду живлющую і цілющую.
Кинула золота. Чорти побігли за ним, стали битися, а вона набрала води: в одну пляшку живлющої, у другу – цілющої – і полетіла до королевича. Облила його, він зробився цілим, другий раз облила – він ожив і каже:
– Ах, як я довго спав!
– Заснув би ти навіки, коли б не я!
Вона йому розказала, що йому чорт зробив і яким способом вона його оживила. Він їй подякував і просив, щоб вона йому показала дорогу на Лису гору. Вона йому показала другу, таку, що кінь не міг зобачити, як він вийде на Лису гору. І так його навчила:
– Іди ти до своєї жінки і проси її, щоб вона довідалася, звідки він взяв того коня. А як будеш знати, то припали пірце, а я прилечу і тобі пораджу, яким способом його дістати.
Він пішов. Прийшов на Лису гору, Катерина стала питатися його, яким він способом ожив. Він їй розказав і просив, щоб вона довідалася, яким способом чорт дістав того коня. Вона його перевернула в голку і заткнула в подушку.
– Пре!.. Душа смердить! – каже чорт.
– Хто б тут осмілився прийти? Мого чоловіка ти забив. Я більше нічого не знаю.
Чорт думав, що правда.
Уночі стала вона його питатися:
– Звідки ти взяв такого коня?
– Нащо тобі теє знати?
– Так, я хочу знати, де такії коні водяться.
– Ну, коли хочеш, то я тобі скажу. Ото у мене є одна кобила, і як вона має родити лоша, то за нею 12 вовків ходять і стережуть тієї миті, як лоша буде родитися, і як воно уродиться, то вони зараз його й розривають. Я раз добре розгледів, не дав їм з’їсти, тільки одну ногу одірвали йому.
Почувши теє, королевич на другий день попрощався з Катериною, присмалив пірце. Прилетіла до нього качка. Він їй теє розказав, і вона йому порадила, щоб він позабивав тії барани й оддав вовкам, то вони покинуть кобилу і побіжать у ліс, а лошатко уродиться, поссе і тоді їм не дасться.
Він так і зробив: коли кобила уродила лошатко і стала його просити, щоб він лошаткові дозволив побути коло неї цілий місяць, то воно набере сили і зробиться гарним конем.
Він пішов у ліс, став стріляти звірів і ними через цілий місяць живився. Потім пішов, щоб зобачити, чи його лошатко росте, і вельми дивувався, що з нього зробився такий кінь, що на нім можна їздити.
Сів, полетів на Лису гору, одібрав Катерину і поїхав. Чорт, дізнавшися про те, сів на свого коня і став його доганяти і вже на половині дороги догнав. Та кінь його (чорта) копитом тріснув, що аж смола потекла.
Поїхали до палацу, справили весілля.
І я там був, мед-вино пив, по бороді текло, а в губі нічого не було. Я пішов до кухаря, а він як мене тріснув – помогло, то я побіг на гній, щоб охолодитися. Зачали на «віват» з гармат стріляти, не стало їм куль. Вони стали набивати гноєм і разом мене в гармату всадили. Як вистрелили, то я з гармати як вилетів, то летів, летів, аж сюди прилетів і цю казочку сказав.
