У давнину жив у печері, у горах, величезний комар. Хобот у нього був довжиною в півметра, тіло покривала довга шерсть, а з боків росли крила — двоє великих і двоє маленьких. Міг він і повітрям літати, і землею ходити.
Кожного літнього вечора з’їдав комар цілу людську родину. Люди думали і не знали, як позбутися цієї напасті, але жоден з них не наважувався наблизитися до комара. Стріляли в комара із луків, але стріли не брали його. Село за селом поїдав комар. Прилетів він одного вечора в одне селище і знову з’їв цілу родину. А другого вечора сталася в цьому селищі пожежа. Високо здіймалися язики полум’я, клубами валив дим — усе село збіглося гасити пожежу.
З’явився вдалині комар-людожер, але чомусь запищав і швидко повернув назад.
Почали люди думати, чому комар не полетів далі.
— То він диму злякався, — сказав один старий.
— Може, поважний старець і має рацію. Спробуємо завтра ввечері розпалити ще більше багаття, — вирішили односельці.
На другий день увечері зібрали вони велику купу сухого хмизу, додали до неї трохи сирого, підклали суху і мокру траву і розпалили на площі посеред села велике багаття. Диму було від нього ще більше, ніж від вчорашньої пожежі.
З’явився знову комар-людожер, але побачив дим і повернув назад.
Як то кажуть у прислів’ї: «Один розповість десятьом, а десять передадуть сотні», — незабаром по всіх селах рознеслася звістка, що комар боїться диму. Щовечора почали розкладати в селах димові багаття, і комар не насмілювався більше з’являтися і їсти людей.
Минуло кілька днів, і знову зібралися на раду мешканці села. Не могли селяни щодня палити такі великі вогнища, дуже багато хмизу йде. От якби самого комара спалити чи задушити димом… І знову заговорив той старий:
— Давайте натягаємо велику купу хмизу, в середину поставимо паперове опудало людини, під хмиз підкладемо мотузки, кінці їх триматимемо в руках, а самі сховаємось неподалік. Як тільки з’явиться комар, підпалимо кінці мотузок, і багаття спалахне з усіх боків.
А комар зовсім охляв, уже днів шість нічого не їв. Ледве дочекався, поки стемніло. Здійнявся він в небо і бачить: над селом немає диму. Зробив коло — ні душі, все село сховалося кудись. Раптом помітив комар паперову людину на площі і кинувся на неї. Тільки хотів зірвати одяг та напитися крові, як з усіх боків повалив дим. Комар у ньому і задихнувся.
Вдарив гонг, зібралися всі на площу — чоловіки й жінки, старі й молоді, — і кожен приніс із собою по оберемку хмизу. Здійнявся сильний вітер, роздув велике полум’я. Довго палало багаття, до самого світанку, і згорів у ньому комар-людожер.
На другий день мешканці всіх навколишніх сіл захотіли подивитися на мертвого комара. Настав вечір, і на місці де згорів величезний комар рояться маленькі комарики, такі, як великий.
— Давайте хмиз, спалимо цих комариків. Вирвемо бур’ян з коренем, — сказав мудрий старий.
— Не треба їх палити, хіба ці маленькі комарики можуть їсти людей? — почав хтось говорити, і всі вирішили, що комарики нічого поганого зробити не можуть, і полінувалися спалити їх.
Ось чому комарі й досі живуть і щоліта кусають людей.
Тільки дуже бояться диму.
