Був собі коваль, та такий бідний, що на ковадлі спав і обценьками покривався. От і вирішив він записать свою душу нечистому. Нечистий і каже:
– Добре, що ж ти хочеш за свою душу?
– Я хочу, щоб у мене був повен глечик грошей і щоб цілий рік вони не убували, скільки б я їх не брав.
Лукавий і каже:
– Добре, будеш мати гроші, а через рік я прийду по твою душу.
От приніс коваль повен глечик грошей, заховав у бодню, а трохи взяв у кишеню та й почимчикував гуляти. Гуляв день, ніч, аж не зоглядівся, коли й рік пройшов.
Іде якось він, а лукавий скік до нього на плечі та й каже:
– А! Тепер ти мій.
А коваль йому:
– Твій, але пожди до хати, я дещо жінці скажу.
– Добре, – погодився чорт.
Коваль ввійшов у хату, посадив лукавого на лаві, та ніхто його не бачить, ані він сам, і вийшов з хати та ну знову гуляти.
Лукавий ждав-ждав, а далі хотів встати з лави та йти за ним. Коли смикнеться – аж не можна встати. Давай він рватися од лави, термосує, аж глина летить, мало хата не розвалиться. А жінка злякалась, кинулася з хати та до чоловіка:
– Що ти таке посадив на лаві, що мало хати не розверне? Іди та прийми його звідти.
Коваль прийшов і каже:
– А що, будуть знов цілий рік гроші в глечику – то пущу.
Лукавий і каже:
– Будуть.
Він взяв та й пустив. От знов грошей доволі. Знов коваль гуляє, веселиться, аж незчувся, коли й рік минув. Іде він собі дорогою, а лукавий скік йому на плечі та й каже:
– Тепер ти мій.
– А твій, – каже коваль, – але пожди, посидь отут у моїм городі на груші, а я на час ввійду в хату та з жінкою попрощаюсь.
– Ну, йди, та не барись.
От коваль посадив лукавого на груші, а сам знов пішов гулять-веселиться. Коли біжить жінка:
– Що це ти посадив на груші? Одна була така славна грушка, а тепер зовсім пропаде, так щось її трусить. Вже грушки обсипались, листя облетіло і гілля поламалось, вже аж коріння вивертає.
Прийшов коваль та й каже:
– А що, будуть знов цілий рік гроші – то пущу.
– Будуть, будуть, тільки пусти.
От він взяв та й пустив. Знов є гроші – знов гуляє коваль, аж поки рік не виходить. Лукавий знов явився та й каже:
– Тепер ти мій.
– А твій, – каже коваль. – Ну, ходім у дорогу.
– Ходім.
Ідуть вони на греблю, а був уже вечір, та так місячно. От від коваля тінь і видно на землі, а біс питає:
– Хто це з тобою йде?
– А це мій брат, – каже коваль.
– То він візьме мене?
– А візьме, – одказує.
– Ну, змилуйся, сховай мене.
– А куди я тебе сховаю?
– Ну, хоч у калитку.
– Добре, лізь в калитку.
От біс і сховався в калитку. А коваль міцно зав’язав її та й кинув у воду. Чорт утопився, а коваль вернувся та живе й досі.
