Якось пішла коза сіттю рибу ловити. Закидала вона сіть і тут, і там, але нічого їй не попадалося.
Задумалася коза: Що робити? Чим голодних козенят нагодувати?
Раптом бачить: іде берегом шакал і тягне цілий мішок свіжої риби – повезло на багатий улов.
“Що має статися, то станеться! – подумала коза. – Або з’їсть мене шакал, або я його перехитрую!
– Гей, сусідко, як справи? – крикнув здалеку шакал. Але коза, сиділа з задумливим виглядом, ніби нічого не чула.
Вдруге гукнув її шакал, і коза знову не відповіла. Тоді шакал з досади кинув мішок з рибою, жбурнув сітку, підскочив до кози і закричав:
– Гей, коза, прокинься! Я питаю: як твої справи?
– Га? Що ви сказали? – здригнулася коза.
– Послухай, сусідко, про що ти так задумалася, що навіть не чуєш, коли з тобою вітаються? – здивувався шакал. – Видно, тобі твоя шкура не дорога!
– Ой, вибачте, – з переляком відповіла коза. – Та от ради не дам, що мені робити з м’ясом. У мене вдома повний сарай м’яса, а в таку спеку воно швидко псується. От я й думаю, що мені робити, як його зберегти?
– Звідки ж у тебе стільки м’яса? – недовірливо запитав шакал.
– Та була я нещодавно у могутнього чаклуна, і він зробив мені такі роги, що варто мені наставити їх на якогось звіра, той одразу ж вмирає. Багато звірів не вірили, от і повмирали. Туші я перетягнула до сараю, і тепер він по зав’язку набитий . А м’ясо псується. Що? Ви мені також не вірите?
– Вірю, вірю! – закричав шакал.
Поглянув він на козячі роги і від страху заплющив очі. Так, із заплющеними очима, і почав задкувати в кущі. А потім обернувся і кинувся з усіх ніг подалі від страшних рогів кози.
А коза підібрала мішок із рибою та сіть шакала і спокійно пішла додому.
Того вечора в хатинці кози всі були ситі, а шакал бігав навколо села і вив з голоду.
