На одній фермі жили дві робітниці – Моллі і Неллі. Одного разу, повертаючись додому, вони почули шум в хлібній коморі. Молодим дівчатам захотілося дізнатися, в чому справа. Підійшовши до комори, Моллі заглянула в щілину замка. Вся комора була залита яскравим світлом, і при цьому світлі молода дівчина побачила безліч крихітних гарненьких чоловічків з прозорими крильцями. Вони возилися в засіках і наповнювали пшеничними і житніми зернами торбиночки, що висіли у них на плечах. Торбиночки ці були настільки маленькі, що в них вміщалося всього по дві-три зернини.
Моллі відразу здогадалася, що вона бачить ельфів – маленьких чарівних мешканців лісів і полів, які сплять в пелюстках квіток, п’ють росу, гойдаються на павутинках. Вони можуть винагороджувати людей, які зробили для них щось хороше, і карати тих що не догодили їм.
– Ах ви, маленькі злодії, – сказала вона, – стривайте, ось я вам!
Вона пошепки розповіла Неллі про все, що побачила, і попросила подругу допомогти їй. Як тільки перший ельф з’явився з замкової щілини, дівчата схопили його за прозорі, як у метелика, ніжні блискучі крильця. А треба вам сказати, що той, хто тримає за крильця ельфа, позбавляє його влади. Моллі і Неллі знали про це. Маленький ельф гнівно відбивався, але так, як в цю хвилину у нього не було його чарівної сили, він нічого не міг зробити, і на його біду, інші лісові ельфи залишалися всередині комори.
– Відпусти мене, – сказав ельф голоском тоненьким, як дзижчання мушки в літній день.
– Ах ти, маленький злодюжка, – відповіла йому Моллі, – відпустити тебе! А навіщо ви крадете жито і пшеницю нашого господаря? Ви крадете, а нас лають за те, що ми витрачаємо багато зерна …
– Відпусти, – знову пропищав ельф.
Моллі озирнулася. Вона не побачила поблизу жодного ельфа і вирішила, що їй можна ще трохи поторгуватися з маленьким бранцем.
– Ну, відпустимо ми тебе, яка ж користь буде нам від того. Адже зловити ельфа непросто, і нечасто вдається людям. Так невже ж відпустити тебе без будь-якого викупу? – сказала Неллі.
– Тільки відпустіть мене, – промовив ельф, – і ви не будете шкодувати про це. Але ось що: кожен день ставте біля вашого порога по дві чаші з водою. Ми будемо випивати воду, або відносити її до себе додому для поливу наших рослин, а ви на світанку беріть те, що буде в чашах. Тільки ніколи не забувайте ставити чаші з водою. Ми добре платимо за послуги, але жорстоко караємо забудькуватих і ледачих. Так, ось ще що: якщо ви будете акуратно ставити нам воду, ми на додачу до всього перестанемо тягати у вашого господаря зерно: нам досить буде діла і з водою.
– Ну добре, лети собі на свободу, – в один голос сказали Моллі і Неллі і відпустили його.
Він змахнув своїми сріблястими крильцями і зник в темряві ночі. В ту ж хвилину з замкової щілини вилетів цілий рій крихітних ельфів: всі вони світилися, як маленькі яскраві світлячки, і беззвучно тріпотіли блискучими прозорими ніжними крильцями.
Дівчата пішли спати. На наступний вечір вони поставили біля порога дві чаші з чистою водою, а вранці знайшли в них дві срібні монети. З тих пір вони акуратно дотримувались обіцянки, даної ельфам, і на світанку отримували нагороду.
Так тривало деякий час. Але одного разу Моллі і Неллі вирушили на сільський свято, довго танцювали там і дуже втомилися. Вони повернулися додому пізно і відразу лягли спати, забувши на цей раз поставити ельфам воду. Моллі негайно ж заснула, а Неллі лежала з відкритими очима, згадуючи про те, як вона веселилася на сільському балу.
Раптом біля зачинених дверей кімнати дівчат почулися дзижчання і якийсь тихий гомін. Неллі підвелася на ліжку і прислухалася. Незабаром вона розрізнила цілий хор тоненьких голосків ельфів, які скаржилися на лінощі і забудькуватість дівчат, говорили, що їм дуже потрібна вода саме в цей день, так як від літньої спеки в лісі засохли все незабудки і зозулині слізки.
Неллі встала з ліжка і почала будити подругу, кажучи:
– Вставай, Моллі. Ми забули поставити ельфам воду, і вони в’ються біля наших дверей, плачуть і дорікають нам за лінощі і забудькуватість.
– Ах, залиш мене! Мені так хочеться спати, – відповіла Моллі. – Іди, став воду, якщо тобі хочеться, я ж не встану, навіть якщо сюди злетяться всі ельфи Англії.
Неллі поставила чашу з водою біля порога. Потім вона повернулася в кімнату і зі спокійною совістю лягла в ліжко. Моллі в цей час спала міцним сном. Неллі все ще не спалося. І ось вона знову почула, що біля дверей задзижчали тонкі голоски, але на цей раз вони були не жалібні, а серйозні і навіть сердиті. Ельфи радилися між собою, як їм покарати ледачу Моллі.
Одні пропонували накинутися на неї і щипати її руки і обличчя, інші хотіли зіпсувати її новий бузковий капелюшок із зав’язками, треті – послати їй зубний біль. Якийсь ельф придумав зробити її ніс яскраво-червоним, але інші знайшли, що це занадто жорстоке покарання для такої хорошої дівчини.
Нарешті було вирішено, що Моллі стане кульгавою на сім років.
Крім цього, ельфи дали їй можливість вилікуватися в найшвидшому часі, приклавши до ноги траву, назву якої вони сказали. Неллі, слухала все, розрізнила назву лікувальної рослини, яка складалася з цілих семи складів. Вона хотіла гарненько запам’ятати її, знайти цю траву і вилікувати кульгаву подругу. Кілька разів повторила вона довге і важке слово і, думаючи, що добре запам’ятала, заснула, а на ранок зовсім забула його. Як вона не ламала голову, яких слів не придумувала – справжня назва не спадала їй на думку.
Моллі почала сильно кульгати, але з цього часу вона дбайливо і акуратно ставила свою чашу води біля порога. Іноді, щоб задобрити ельфів, вона, крім цього, клала на поріг стільники меду, ложечку варення, шматочок цукру, кілька зернят жита, ячменю чи пшениці. Вранці обидві дівчини знаходили в чашах срібні монети, але кульгавість Моллі не проходила.
Так минув рік. Настав липень. Стояли спекотні тихі дні. Всі луки і узлісся лісів рясніли дивовижними кольорами. Одного разу Моллі за дорученням свого господаря понесла яйця на продаж в сусіднє містечко. Кульгава дівчина ходила повільно, і їй довелося повертатися додому ввечері. Сонце заходило, Моллі поспішала, але не встигала повернутися додому раніше сутінків. Стало темно. Над землею потягнувся легкий туман, і ось, проходячи через великий квітучий луг, Моллі в напівсутінках побачила, як з маків, дзвіночків, волошок, маргариток, ромашок та іван-чаю стали роєм вилітати маленькі крилаті істоти.
– Ельфи, – подумала вона і, з сумом глянувши на свою ногу, пішла далі.
Раптом біля її вуха щось задзвеніло, і вона відчула ніжний дотик до щоки. Вона озирнулася і побачила, що навколо літають маленькі ельфи, злегка освітлені сріблястими променями місяця.
– Стривай, Моллі, – сказав один з них, – постій тут. – І він полетів до лісу.
– Дякуємо тобі, Моллі, за мед, – проспівали голоси.
– Дякуємо тобі за цукор, – пропищали інші.
– Дякуємо за варення, – пролунали треті.
– Чекай, чекай, – закричав цілий хор тонких голосків, – наш старший брат ельф Крольф зараз допоможе тобі в біді.
З лісу вилетіли чотири величезні нічні метелики, які в лапках несли небачену дивну квітку фіолетового кольору. У її чашечці сидів гарний ельф, трошки більший, за всіх інших, з чотирма прозорими крильцями на спині і з маленькою красивою короною на світло-золотистому волоссі.
– Крольф! Крольф! – заспівали ельфи.
В цю хвилину ельф Крольф вилетів з квітки. Своїми маленькими ручками він взяв квітку з рук метеликів, з веселим обличчям підлетів до Моллі і, дивлячись їй прямо в очі, сказав довгу назву лікувальної квітки з семи складів.
Такого дивного слова Моллі ніколи не чула, а тому одразу ж і забула його. Тим часом Крольф спустився на траву і поклав фіолетову квітку на ступню її кульгавої ноги. В ту ж хвилину молода дівчина почула:
– Виздоровіла, виздоровіла!
Крольф сів на одного метелика, привітно махнув Моллі рукою і полетів. За ним, звиваючись довгою вервечкою, полетіли і інші ельфи. Моллі залишилася одна.
Зовсім здорова, не кульгаючи, вона повернулася додому. Годі й казати, що з цього часу ні Моллі, ні Неллі ніколи не забували про ельфів. Обидві вони ставили їм воду, а вранці отримували від них нові блискучі срібні монетки.
