Жила колись на світі бідна вдова, і була у неї дочка – красива, як день ясний, але лінива, що ваша свинка, – ви вже вибачте мене за таке порівняння. У цілому місті не було такої працьовитої жінки, як бідна мати. А вже як вона майстерно пряла! І заповітною мрією її було, щоб і дочка у неї виросла такою ж майстринею.
Але дочка вставала пізно, сідала снідати, навіть не помолившись, а потім весь день тинялася без діла. За що б вона не бралася, все немов обпікало їй пальці. А вже слова вона тягнула, ніби говорити їй було важче важкого, а може, язик у неї був такий же ледачий, як вона сама. Чимало горя зазнала з нею бідна матінка. А дочці все як з гуся вода – знай собі гарнішає.
І ось в один прекрасний ранок, коли справи йшли гірше нікуди, тільки бідна вдова закричала з приводу цін на борошно, як повз її будинок проскакав сам принц.
– Ай-ай-ай, голубонько! – здивувався принц. – У тебе, напевно, дуже неслухняне дитя, якщо воно змушує свою матір так сердито лаятися. Адже не могла ця гарненька дівчина так розсердити тебе!
– Ах, що ви, ваша високосте. Звичайно, ні! – відповіла стара лицемірка. – Я тільки посварила її за те, що вона дуже старанно працює. Не повірите, ваше високість, вона може за один день спрясти три фунта льону, на другий день наткати з нього полотна, а в третій нашити з нього сорочок.
– О небо! – здивувався принц. – Ось дівчина, яка припала б до душі моїй матінці. Адже моя матінка – найкраща прядильниця в королівстві! Будьте так люб’язні, пані, надіньте, будь ласка, на вашу дочку плащ і посадіть її позаду мене на коня! Моя матінка буде так захоплена нею, що, можливо, через тиждень зробить її своєю невісткою. Чесне слово! Звичайно, якщо сама дівчина не матиме нічого проти.
Жінка не знала, що робити від радості і збентеження, та й від страху, що все розкриється. Вона не встигла ще ні на що зважитися, як юну Енті вже посадили позаду принца, і він поскакав зі своєю свитою геть, а у матері в руках залишився важкий гаманець. Довго після цього вона не могла прийти до себе, все боялася, як би з її донькою не трапилася біда.
Принцу важко було судити про виховання і розум Енті за кількома відповідями, які він ледве вирвав у неї. А королева так і обімліла, побачивши на коні позаду свого сина селянську дівчину. Але коли вона розгледіла її гарненьке личко і почула, що Енті вміє робити, королева вирішила, що дівчині просто ціни немає! А принц вибрав хвилинку і шепнув Енті, що якщо вона не проти вийти за нього заміж, вона повинна обов’язково сподобатися матері-королеві.
Вечір добігав кінця. Принц і Енті чим далі, тим більше закохувалися одне в одного. Тільки невідступна думка про пряжу раз у раз змушувала стискатися її серце. Коли настав час до сну, королева-мати відвела Енті в ошатну спальню і, побажавши їй на добраніч, вказала їй на великий оберемок чудового льону і мовила:
– Ти можеш почати завтра вранці, о котрій захочеш, і я сподіваюся, що до наступного ранку ми побачимо славну пряжу з цих трьох фунтів льону!
У цю ніч бідна дівчина майже не стулила очей. Вона плакала і скаржилася сама на себе, що не слухала порад матінки.
Вранці, як тільки її залишили одну, Енті з важким серцем взялася за роботу. І хоча їй дали прядку з червоного дерева і льон, про який можна тільки мріяти, у неї кожну хвилину рвалася нитка. То вона виходила тонка, ніби павутина, то груба, немов мотузка для батога. Нарешті вона відсунула свій стілець, впустила руки на коліна і гірко заплакала.
І в цей самий момент перед нею виросла маленька старенька з дивно великими ступнями і запитала:
– Чого ти, красуне?
– Та ось, я повинна весь цей льон до завтрашнього ранку перетворити в пряжу. А у мене і п’яти ярдів тонкої нитки з нього не виходить.
– А ти не посоромишся запросити на своє весілля з молодим принцом вбогу Великоногу Стару? Пообіцяй запросити мене, і поки ти сьогодні вночі будеш спати, всі три фунта льону перетворяться в найтоншу пряжу.
– Звичайно, я запрошу тебе, і з задоволенням, і буду піклуватися про тебе все моє життя!
– От і прекрасно! Ти поки залишайся в своїй кімнаті до вечірнього чаю, а королеві можеш сказати, щоб вона приходила за пряжею завтра вранці, хоч на світанку.
І все сталося, як старенька пообіцяла. Пряжа вийшла тонка і рівна, ну немов найтонша волосінь.
– От молодець дівчина! – сказала королева. – Я звелю принести сюди мій власний ткацький верстат з червоного дерева. Тільки сьогодні тобі більше не треба працювати. Попрацювати і відпочити, попрацювати і відпочити – ось мій девіз! Ти і завтра встигнеш виткати пряжу. А там, хто знає …
На цей раз дівчину мучив страх ще більше: тепер вона дуже боялася втратити принца. Але все одно вона ж не вміла навіть приготувати основу тканини і не знала, як користуватися човником. Сиділа вона в великому горі, як раптом перед нею виросла маленька і зовсім квадратна старенька: такі широкі у неї були плечі і боки. Гостя сказала, що її звуть Квадратною Старою, і негайно уклала з Енті таку саму угоду, що і з Великоногою Старою.
Ну і зраділа королева, коли рано-рано вранці знайшла готове полотно – таке біле і таке тонке, немов найкращий папір, який вам тільки доводилося бачити.
– Ах, як мило! – сказала королева. – А тепер розважся з дамами і кавалерами. І якщо ти завтра з цього полотна пошиєш славних сорочок, одну з них ти зможеш подарувати моєму синові. І хоч вже виходь за нього заміж!
Ну як було не поспівчувати на другий день бідній Енті; ось-ось принц буде її, а може, вона втратить його навіки! Але вона набралася терпіння і чекала з ножицями і ниткою в руках до самого полудня. Пройшла ще хвилина, і тут вона з радістю побачила, як з’явилася третя старенька. У бабусі був величезний червоний ніс, і вона тут же розповіла Енті, що тому її так і звуть – Червононоса Стара. Вона виявилася нітрохи не гірше за інших, і коли на другий день королева прийшла з ранковим візитом до Енті, дванадцять славних сорочок вже лежали на столі.
Що ж, тепер справа залишалася лише за весіллям. І вже будьте впевнені, весілля влаштували на широку ногу. Бідна матуся теж була серед інших гостей. За обідом стара королева не могла говорити ні про що, крім славних сорочок. Вона мріяла про той щасливий час, коли після медового місяця вони з невісткою тільки і стануть, що прясти, ткати та шити сорочки і сорочки.
Нареченому були не до душі такі розмови, а нареченій і поготів. Принц хотів вже було вставити своє слово, як до столу підійшов лакей і сказав, звертаючись до нареченої:
– Тітонька вашої милості, Великонога Стара, просить дізнатися, чи може вона ввійти?
Наречена спалахнула і готова була крізь землю провалитися, але, на щастя, втрутився принц:
– Скажіть місіс Великоногій, що всім родичам моєї нареченої і я і вона завжди сердечно раді.
Старенька з великими ногами увійшла і сіла поруч з принцом. Королеві це не дуже сподобалося, і після декількох слів вона зі злістю запитала:
– Пані, чому це у вас такі великі ноги?
– Чи повірите мені, ваша величносте, майже все своє життя я простояла біля прядки. Ось від цього!
– Слово честі, моя люба, – сказав принц нареченій, – жодної години я не дозволю тобі простояти біля прядки! Той самий лакей знову оголосив:
– Тітонька вашої милості, Квадратна Стара, хоче увійти, якщо ви та інші благородні пани не заперечують.
Принцеса Енті була дуже незадоволена, але принц запросив гостю увійти. Вона сіла і випила за здоров’я кожного присутнього.
– Скажіть, пані, – звернулася до неї стара королева, – чому це ви такі широкі ось тут, між головою і ногами?
– Тому, ваша величність, що все своє життя я просиділа біля ткацького верстата.
– Клянуся своєю владою! – сказав принц. – Моя дружина не буде сидіти біля верстата жодної години. Знову увійшов лакей.
– Тітонька вашої милості, Червононоса Стара, просить дозволу бути присутньою на бенкеті.
Наречена ще густіше почервоніла, а наречений привітно сказав:
– Передайте місіс Червононосій, що вона надає нам честь!
Старенька увійшла, і її посадили біля почесних гостей за столом. А всі гості, які сиділи нижче неї, піднесли до носа хто келихи, хто склянки, щоб заховати свої посмішки.
– Пані, – звернулася до неї королева, – чи не будете ви так ласкаві розповісти нам, чому це ваш ніс такий великий і червоний?
– Бачите, ваша величносте, я все своє життя схиляла голову над шиттям, і тому вся кров припливала до носа.
– Мила, – сказав принц Енті, – якщо я коли-небудь побачу в твоїх руках голку, я втечу від тебе за тисячу миль!
Але ж по правді кажучи, хлопчики і дівчатка, хоча ця історія і забавна, мораль в ній зовсім неправильна. І якщо хто-небудь з вас, бешкетники, стане наслідувати Енті в її поведінці, самі побачите, вам так не пощастить, як їй. По-перше, вона була дуже, дуже гарненька, а по-друге, їй допомагали три могутні феї. Тепер фей немає, немає і принців або лордів, які проїжджають повз і забирають вас з собою, працьовиті ви чи ліниві. І по-третє, ще не відомо, чи так дуже щасливі були принц і Енті , коли на них звалилися всякі турботи і хвилювання.
